Тип Хордові об’єднує близько 50 тис. видів (з них в Україні — 700), які належать до трьох підтипів: Безчерепні (ланцетники), Покривники (асцидії, вогнетілки) та Черепні, або Хребетні (риби, земноводні, плазуни, птахи, ссавці). Незважаючи на велику різноманітність, представники типу мають ряд істотних ознак. Опорою всього тіла є внутрішній осьовий скелет, або хорда — пружний стрижень, оточений сполучнотканинною оболонкою, що розташовується на спинному боці тіла тварин. Розвивається хорда з ентодерми. У нижчих хордових (ланцетник) хорда функціонує протягом усього життя, у вищих — лише під час ембріонального розвитку (пізніше вона заміщується хребтом). Розвиток внутрішнього опорного скелета — важлива прогресивна ознака, завдяки якій підвищилася інтенсивність руху і збільшилася загальна рухливість цих тварин.
Центральна нервова система представлена нервовою трубкою, що розташована над хордою. Розвивається вона з ектодерми і у хребетних диференціюється на головний і спинний мозок. Прогресивний розвиток головного мозку і здатність до утворення умовних рефлексів забезпечили можливість пристосування цих тварин до змін навколишнього середовища. Травна трубка розташована під хордою. Вона починається ротом і закінчується анальним отвором. Передній відділ кишки — глотка — пронизана зябровими щілинами, які у безчерепних та водних хребетних зберігаються протягом усього життя, а в наземних хребетних — наявні лише в зародків. Специфічні органи повітряного дихання — легені — розвиваються як парні випини на черевному боці глотки. Поява легеневого дихання сприяла заселенню хордовими суші. Центральний орган кровоносної системи — серце — розташоване на черевному боці тіла. Виникнення замкненої кровоносної системи із пульсуючим органом посилило активну регуляцію і стабільність внутрішнього середовища організму.
Водночас хордові зберегли ряд ознак, характерних для вищих представників безхребетних тварин. Вони є тришаровими, двобічносиметричними організмами із вторинною порожниною тіла. Ознаки прогресивної організації забезпечили хордовим широке розселення: вони населяють солоні та прісні водойми, сушу (від тропіків до Арктики та Антарктиди), ґрунт, повітряне середовище.
Підтип Безчерепні. Клас Ланцетники
Безчерепні представлені єдиним класом Головохордові (Ланцетники), який включає близько 30 видів ланцетників. У ланцетників немає відособленої голови, головного мозку і черепа. Внутрішній скелет представлений хордою, яка зберігається протягом усього життя.
За зовнішнім виглядом ланцетники схожі на рибок довжиною 4-8 см. Уздовж їхнього напівпрозорого тіла тягнеться низький спинний плавець, що переходить у хвостовий, за формою схожий на ланцет (хірургічний інструмент). Ланцетники зазвичай живуть на дні піщаних обмілин теплих і помірних морів. Вони зариваються в пісок; назовні виступає лише передній кінець тіла, на якому розташована перед-ротова лійка, оточена короткими щупальцями. За характером живлення ланцетник є фільтратором. Їжа (завислі у воді дрібні організми) через ротовий отвір, що міститься на дні пере-дротової лійки, надходить до глотки разом із водою. Струмінь води через глотку забезпечується рухом війок, які розміщені на перегородках між зябровими щілинами. За допомогою слизу, що виробляється залозистими клітинами глотки, їжа потрапляє до кишечнику, де вона перетравлюється, а поживні речовини всмоктуються. Неперетравлені рештки їжі виводяться назовні через анальний отвір. Вода через зяброві щілини (до 150 пар) глотки проходить у навколозяброву порожнину, а звідти через зяброву пору — назовні. Органи дихання ланцетника представлені зябрами. Дихання відбувається водночас із живленням.
Кровоносна система ланцетників складається зі спинної і черевної аорт, від яких відходять дрібніші судини. Серце відсутнє, рух безбарвної крові відбувається завдяки скороченню стінок черевної аорти, до якої надходить венозна кров, та нижніх частин зябрових судин. Органами виділення ланцетників є нефридії (близько 100 пар), які розміщені вздовж спинної частини глотки і відкриваються в навколозяброву порожнину. Назовні продукти виділення виводяться через зяброву пору. Органи чуття ланцетника розвинені слабо. Вздовж нервової трубки містяться світлочутливі клітини, що розпізнають лише світло і темряву. На спинному боці передньої частини тіла знаходиться нюхова ямка, яка сприймає хімічні подразники. На поверхні тіла та на щупальцях містяться рецептори дотику.
Ланцетники — роздільностатеві тварини. Розвиток у них непрямий: внаслідок зовнішнього запліднення утворюється рухлива личинка, яка близько 3 місяців живе у товщі води, пересуваючись за допомогою війок, а потім опускається на дно і перетворюється на дорослу тварину. Розмножуються ланцетники всього один раз протягом життя.
У деяких країнах Південно-Східної Азії місцеві жителі вживають ланцетників у їжу. Ланцетник — зручний об’єкт для наукових досліджень.
