Найпростіші або одноклітинні тварини

biologytest.site

 

Одноклітинні тварини живуть у водоймах, краплях роси на листках рослин, у вологому ґрунті, в органах рослин, тварин і людини.Тіло найпростіших складається з цитоплазми, поверх якої міститься найтонша зовнішня мембрана, а в більшості й зі щільної оболонки. У цитоплазмі знаходяться ядро (одне, два або більше), травні і скоротливі (одна, дві або більше) вакуолі. Більшість найпростіших активно пересувається за допомогою особливих органел.

ТИП САРКОДОДЖГУТИКОВІ.

До типу Саркомастигофори відносяться, в основному, вільноживучі організми. Найбільш поширені з них амеба звичайна і евглена зелена.

ПІДТИП САРКОДОВІ. КЛАС КОРЕНЕНІЖКИ

Амеба звичайна живе у придонних місцях прісних водойм. Вона не має постійної форми тіла і пересувається за допомогою мінливих виростів — несправжніх ніжок, або псевдоніжок, які утворюються в результаті поступового переливання цитоплазми (з грец. амеба — мінлива).

Амеб та інших найпростіших (арцел, дифлюгій), що не мають оболонки і здатні утворювати псевдоніжки, відносять до саркодових (з грец. sarcos — плазма).

Живлення. Амеба звичайна живиться, в основному, одноклітинними організмами, захоплюючи їх псевдоніжками. Їжа перетравлюється у травних вакуолях під впливом травного соку. При цьому складні органічні речовини їжі перетворюються у менш складні і переходять у цитоплазму (вони йдуть на утворення власних органічних речовин, що служать будівельним матеріалом і джерелом енергії). Неперетравлені рештки їжі виводяться назовні у будь-якій частині тіла.

Дихання. Вільноживучі найпростіші дихають розчиненим у воді киснем, поглинаючи його всією поверхнею тіла. Потрапивши у цитоплазму, кисень окиснює складні органічні речовини, перетворюючи їх у воду, вуглекислий газ та деякі інші сполуки. При цьому звільняється енергія, необхідна для життєдіяльності організму. Вуглекислий газ, що утворюється у процесі дихання, виділяється через поверхню тіла.

Подразливість. Одноклітинні тварини реагують на світло, температуру, різні речовини й інші подразники. Амеба звичайна, наприклад, рухається від світла в затемнене місце (негативна реакція на світло), а евглена зелена — у бік світла (позитивна реакція на світло). Здатність організмів реагувати на дію подразників називається подразливістю, або таксисом. Завдяки цій властивості одноклітинні тварини уникають несприятливих умов і знаходять їжу.

Розмноження саркодових і джгутикових відбувається шляхом поділу. Материнська особина дає початок двом дочірнім, котрі за сприятливих умов життя швидко ростуть і вже через добу здатні до поділу.

Інцистування (Збереження за несприятливих умов життя). За несприятливих умов (різка зміна температури, висихання водойми) більшість саркодових та джгутикових утворюють цисти (з грец. cystis — міхур). Цисти не тільки захищають найпростіших від несприятливих умов, а й сприяють їхньому розселенню (за допомогою вітру, води, тварин). За сприятливих умов щільна оболонка розчиняється, тварина виходить із цисти і переходить до активного способу життя.

КЛАС ЗЕРНЯСТОСІТЧАСТІ. ФОРАМЕНІФЕРИ. РАДІОЛЯРІЇ.

Фораменіфери – живуть на дні моря та в придонних шарах води. Саме фораменіферам зобов’язаний своїм походженням вапняк, із якого складаються Піренеї, Альпи, гори Північної Африки. Мають черепашку з вапна СаСО3

Радіолярії (лат. Radiolaria) – амебоподібні найпростіші, які утворюють складні мінеральні скелети з кремнезему (силіциум), звичайно з центральною капсулою, що ділить клітину на внутрішню і зовнішню частини (ендоплазма і ектоплазма). Вони живуть у океанській воді як частина планктону, і завдяки швидкій еволюційній видозміні є важливим хронологічним фактором при вивченні скам’янілостей.

ПІДТИП ДЖГУТИКОВІ. КАЛАС ФІТОМАСТІГІНИ (рослинні джгутикові)

РЯД ЕВГЛЕНА ЗЕЛЕНА Тіло евглени зеленої являє собою довгасту клітину зеленого кольору і покрите оболонкою, яка називається пелікулою. Задній кінець тіла – загострений, передній – закруглений і має довгий, тонкий джгутик, який слугує їй для пересування. Евглена робить до 40 обертів на секунду джгутиком, завдяки чому заднім кінцем тіла швидко пересувається у воді. Другий джгутик (короткий) не виходить поза пелікулу. Живе в основному в застояній воді, де багато гниючих органічних решток. Має невеликі розміри — до 200 мкм (0,2 міліметра).

Тіло має сталу форму, тому що оболонка тіла щільна. В клітині містяться такі органели: велике ядро; близько двадцяти хлоропластів; включення поживних речовин, які слугують запасом на той час, коли бракуватиме їжі вічко (стигма)— специфічний світлочутливий орган червонуватого кольору. Це не означає, що евглена бачить цим вічком світло, вона його відчуває цим органом; скоротлива вакуоля — знаходиться біля вічка, завдяки ній евглена позбувається зайвої води і шкідливих речовин, що накопичилися в ній. Назву «скоротлива» отримала за те, що скорочується під час виводу непотрібних речовин та води за межі тіла. Біля джгутика знаходиться світлочутливе вічко (стигма), завдяки якому евглена реагує на світло (фототаксис). У клітині евглени є хроматофори, що містять хлорофіл, завдяки яким евглена може проводить процес фотосинтезу в умовах освітлення.

Живлення. На яскравому світлі евглена, подібно до рослин, використовує енергію сонячних променів і внаслідок фотосинтезу в її хлоропластах утворюються необхідні для життя поживні речовини. Тому вона завжди шукає освітлені місця. Запасними продуктами є парамілон i лейкозина, які громадяться у вигляді безбарвних зерняток. Також евглена може харчуватися, використовуючи осмос або заглибину тіла (гетеротроф). Це стосується екземплярів, які живуть в темноті і втратили хлорофіл, або позбавлених хроматофор. За ругуляцію осмотичного тиску в клітині та продуктів перетворення речовин відповідають скоротливі вакуолі.

Дихання. Евглена дихає, поглинаючи кисень усією поверхнею тіла.

Утворення цисти. Маленька евглена боїться несприятливих умов існування, проте певним чином уміє захищатися. Наприклад, при висиханні водойми або зниженні температури води вона припиняє живлення й пересування, її тіло округлюється і вкривається щільною захисною оболонкою, джгутик відпадає. Так відбувається перехід евглени у стан спокою, що називається цистою. У цьому стані вона здатна тривалий час перечікувати несприятливі життєві умови.

Розмноження. Евглена розмножується безстатево, поздовжнім поділом, який (після поділу ядра) від головного тільця та джгутика. Спочатку утворюються два ядра, потім формуються два джгутики, дві скоротливі вакуолі і два вічка. Далі вздовж усього тіла з’являється поздовжня борозна , яка поступово ділить клітину навпіл.

Поширення. Евглена поширена у водоймах. У несприятливих умовах евглені відпадає джгутик і вона впадає в стан цисти.

КЛАС ЗООМАСТІГІНИ АБО ТВАРИННІ ДЖГУТИКОВІ

РЯД КІНЕТОПЛАСТИДИ.

Трипаносоми – рід паразитичних одноклітинних найпростіших родини трипаносомові, які паразитують на різних господарях і викликають багато захворювань, серед яких Сонна хвороба і хвороба Шагаса. Природним резервуаром трипаносом в основному є ссавці, переносником – комахи.

Муха Цеце є переносником Trypanosoma brucei – збудника сонної хвороби. Триатомові клопи є переносниками Trypanosoma cruzi – збудника хвороби Чагаса.

Лямблії – група найпростіших, паразитів хребетних та деяких безхребетних, що налічує більше 100 видів. Lamblia intestinalis є паразитом людини. Захворювання виникає, коли цисти паразита потрапляють до організму людини. В кишечнику цисти розчиняються та вегетативна клітина починає розмножуватись. При лямбліозі спостерігаються дуоденіт, ентероколіт, диспепсичні розлади (нудота, печія), ураження печінки (гепатит).

Трихомоніаз займає перше місце за поширеністю серед захворювань сечостатевого тракту. Крім того, трихомоніаз тримає першість і серед захворювань, що передаються статевим шляхом. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (1999 р.), 10% населення земної кулі хворіють тріхомоніазом. Трихомоніаз щорічно реєструють у близько 170 млн чоловік. Збудник – піхвова трихомонада (Trichomonas vaginalis).

Лейшманія-лейшманіоз або пендинська виразка. Трансмісивне захворювання, переносять москіти

ТИП АПІКОМПЛЕКСНІ.

КЛАС СПОРОВИКИ. РЯД КРОВЯНІ СПОРОВИКИ.

Малярійний плазмодій — це збудник малярії, одного з найнебезпечніших захворювань людини, що забрало мільйони людських життів. Переносять його від хворої людини до здорової кровососні малярійні комарі. Під час укусу зі слиною комара у кров здорової людини проникають рухливі клітини плазмодія.

Життєвий цикл. Спочатку паразит потрапляє до клітини крові-еритроцити. В них паразит живиться, росте і знову розмножується множинним поділом клітини.

Розвиваються спочатку в клітинах печінки в екзоеритроцитарні шизонти, що дають початок так званій прееритроцитарній шизогонії. Розпадаючись на велику кількість мерозоїтів, екзоеритроцитарні шизонти дають початок еритроцитарній стадії паразита.

Розмноження плазмодія Для збудника малярії (плазмодія) характерна зміна двох хазяїв: людини і комара, при цьому відбувається чергування статевого і безстатевого розмноження. Статеве розмноження плазмодіїв відбувається в тілі різних видів малярійних комарів, безстатеве — в тілі людини. Комар-остаточний хазяїн, людина – проміжний.

Спорозоїти, які потрапляють в кров людини при укусі комахи, з великою швидкістю проникають в печінку. Далі вони впроваджуються в гепатоцити, при цьому не руйнуючи їх. В гепатоцитах починається позаеритроцитарна фаза циклу розвитку малярійного плазмодія. Так з’являється новий вид паразита – мерозоіт, який руйнує печінкові клітини і знову надходить у кров. Через півгодини тканинні мерозоїти впроваджуються в червоні кров’яні клітини, щоб пройти подальший етап дозрівання. Тривалість цієї фази від 7 до 15 днів.
Еритроцитарна шизогонія. В еритроцитах вони проходять кілька стадій з утворенням мерозоїтів, які виходять у плазму крові і знову проникають в еритроцити. У цей час у людини настають приступи малярії, підвищується до 40—41 °С температура, її лихоманить. Такі приступи повторюються через кожні 2—3 доби.
Гаметогонія. Після завершення декількох циклів безстатевого розвитку починається гаметогонія. Закінчується ця стадія в організмі комара.
Спорогонія. Після укусу інфікованої людини, в шлунок комара потрапляють гамонти. Вони є жіночими статевими клітинами плазмодія. Після цього починають формуватися гаметоцити.

У комарі статеві клітини запліднюються і утворюються зиготи. В подальшому з них виходять ооцисти. Шляхом множинних мітотичних поділів ооцисти отримують нове, дуже заразну, форму – спорозоїт. Вони мігрують в слинні залози комах, де можуть затримуються кілька місяців. Під час укусу спорозоїти потрапляють спочатку в ротову порожнину комахи, а потім в тіло людини.

ТИП ІНФУЗОРІЇ

Місця проживання, будова та спосіб життя. До типу Інфузорії відносяться туфельки, трубачі, сувійки. Ці та багато інших інфузорій живуть у прісних водоймах з органічними залишками, що розкладаються (їхня назва походить з грец. infusum — настій). Форма їхнього тіла веретеноподібна (туфельки), бочкоподібна (бурсарії), дзвоноподібна (трубачі). Тіло інфузорій вкрите великою кількістю війок, за допомогою яких вони пересуваються. Зустрічаються інфузорії, наприклад, сувійки, трубачі, що ведуть прикріплений до субстрату спосіб життя. До підводних предметів вони прикріплюються за допомогою скоротливого стебельця. Інфузорії порівняно з іншими найпростішими мають більш складну будову. В них є великі і мале (або малі) ядра, клітинні рот і глотка, навколоротова заглибина, порошиця — постійне місце видалення залишків неперетравленої їжі. Скоротливі вакуолі інфузорій складаються з власне вакуолі та провідних каналів, що оточують її у вигляді зірки. 

Живлення. Більшість інфузорій живиться різними органічними залишками, бактеріями та одноклітинними водоростями. Їжа потрапляє в навколоротову заглибину завдяки погодженому коливанню війок, що оточують заглибину, а потім через рот і глотку в цитоплазму (у травну вакуолю, що утворилася). Залишки неперетравленої їжі виділяються через порошицю.

Дихання та виділення в інфузорій відбуваються так само, як у саркодових і джгутикових — через усю поверхню тіла.

Подразливість. У відповідь на дію світла, температури та інших подразників інфузорії рухаються до них (позитивний таксис) або у зворотний бік (негативний таксис).

Розмноження. Окрім поділу, характерного способу розмноження для усіх найпростіших, для інфузорій характерний особливий тип статевого розмноження — кон’югація (з лат. кон’югація — з’єднання). Це складний статевий процес, під час якого дві інфузорії тимчасово сполучаються між собою і обмінюються спадковою інформацією внаслідок переходу частини малих ядер із однієї клітини до іншої. Внаслідок такого обміну спадковою інформацією підвищуються стійкість організмів до несприятливих умов та їхня спадкова мінливість. Несприятливі умови інфузорії переносять у стані цисти.

 

КОН’ЮГАЦІЯ У інфузорій – обмін статевими ядрами і подальше їх попарне злиття; інфузорії при цьому зближуються по двоє сторонами, на яких знаходиться ротовий отвір. При злитті макронуклеус (вегетативне ядро) поступово руйнується, а мікронуклеус (статеве ядро) дворазово ділиться шляхом мейозу, після чого 3 ядра руйнуються, а 1 ділиться знову і кожна з його половинок обмінюється на половинку ядра партнера, тобто відбувається їх злиття та утворюється синкарiон, в результаті чого відновлюється подвійний набір хромосом. Потім синкарiон ділиться і частина продуктів поділу перетворюється в макронуклеус, а інша частина – в мікронуклеуси. Іноді з однієї клітини в іншу переходить при цьому невелику кількість цитоплазми. У деталях процес К. у інфузорій сильно варіює. 3) У бактерій – спосіб перенесення генетичного матеріалу від однієї бактеріальної клітини до іншої. При цьому дві бактерії з’єднуються тонким містком, через який з однієї клітини (донора) в іншу (реципієнт) переходить відрізок нитки дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК). Спадкові властивості реципієнта змінюються відповідно до кількості генетичної інформації, укладеної в переданому шматочку ДНК.

 

 

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ