Загальні ознаки. Гриби — особливе царство живих організмів, що нараховує 100 000 видів. У них поєднуються риси рослин і тварин, а також вони мають ознаки, властиві тільки грибам. Ознаки рослин: нерухомість, постійний ріст, живлення розчиненими речовинами, наявність клітинних оболонок. Ознаки тварин: відсутність пластид і здатності до фотосинтезу, наявність хітину у клітинних оболонках.

Гриби поєднують ознаки тварин та рослин, тому винесені в окреме царство.

Ознаки тварин:

• накопичують глікоген
• виділяють сечовину
• гетеротрофи за способом живлення
• клітинна стінка містить хітин

Ознаки рослин:

• необмежений ріст
• наявність клітинної стінки

Одноклітинні гриби називають нижчими, а Багатоклітинні- вищими.

Вегетативне тіло гриба являє собою міцелій (грибницю), що складається з ниток — гіфів. Це — ознака, властива тільки грибам.

Шапкові гриби. Крім грибниці вони утворюють плодові тіла, що у побуті і називають грибами. Плодове тіло також складається з гіфів і поділяється на шапочку і ніжку. З нижнього боку шапочки видно пластинки або отвори дуже тонких трубочок.

Розрізняють трубчасті і пластинчасті гриби. Трубчасті гриби: білий, підберезник, маслюк та ін. Пластинчасті гриби: сироїжка, опеньок, лисичка й ін.

У трубочках і на пластинках утворюються дрібні спори. Навіть у невеликих плодових тілах їх є мільйони. Потрапивши у сприятливі умови, спора проростає в гіф. Гіфи ростуть, розгалужуються, кількість клітин збільшується. Утворюється міцелій — біла цвіль на землі, на опалому листі. У такому вигляді гриб може перебувати тривалий час.

МІКОРИЗА

Шапкові гриби всмоктують із ґрунту воду, мінеральні солі, органічні речовини. Багато які з них (але не всі) можуть отримувати органічні речовини тільки з коренів дерев. При цьому гіфи тісно обплітають корінь і навіть проникають в середину його клітин. Корені дерева, у свою чергу, отримують від гриба воду і мінеральні солі, вітаміни та азотовмісні сполуки. Азот не засвоється рослиною безпосередньо. Подібні зв’язки називаються симбіозом, а симбіоз міцелію гриба з коренями — мікориза. Одні гриби зв’язані лише з певними деревними породами (підосичник — осика, підберезник — береза), інші — з декількома (білий гриб,— сосна, ялина, дуб, береза; трфель-дуб, граб, бук, ліщина, береза, тополя, в’яз, липа). Не утворюють мікоризу, наприклад, печериці, тому їх легше розводити штучно.

Більшість шапкових грибів їстівні. Однак серед них є і умовно їстівні, і дуже отруйні гриби. Найотрутніші гриби — бліді поганки; отруйні також мухомори, несправжні опеньки, несправжні лисички, гіркий боровик і ін.

ЦВІЛЕВІ ГРИБИ

Дуже багато грибів не утворюють великих плодових тіл, але розмножуються також спорами. Цвілеві гриби утворюють міцелій на хлібі, варенні й інших продуктах. Гриб мукор являє собою білу пухнасту цвіль. Спори ж утворюються всередині кулькоподібних спорангіїв. Міцелій мукора одноклітинний, але багатоядерний.

 Дріжджові гриби. Дріжджі — також гриби, однак не мають справжнього міцелію. Під мікроскопом видно, що дріжджі являють собою або окремі клітини, або ланцюжки, що виникли в результаті розмноження — брунькування. У дикому стані дріжджі не відомі. Як і деякі бактерії, вони здійснюють процес спиртового бродіння, розкладаючи цукор на спирт і вуглекислий газ. Дріжджі розкладають цукор з утворенням спирту і вуглекислого газу.

ГРИБИ – ПАРАЗИТИ

Мабуть, не менше 30% усіх грибів — паразити рослин, а деякі викликають небезпечні хвороби тварин і людини — мікози. Назвемо найважливіші паразитичні гриби, що викликають хвороби сільськогосподарських культур. Гриби – паразити утворюють спеціальні органи прикріплення – гаустрої.

 Сажкові гриби. Паразитують на пшениці, житі, кукурудзі й інших сільськогосподарських злаках. Ознака хвороби — чорні, ніби обвуглені колоски, наповнені спорами гриба. Гриб має пурпурове забарвлення, розміщується в колосках замість зерен, і нагадує формою зуб або ріг. При розломі ріжок всередині білий.

 

Пурпурові ріжки містять алкалоїди (ерготамін, ерготоксин, ергометрин, ергостерин), гістамін, тирамін, бетаїн та інші речовини. Народні назви цього гриба включають: бабка, баб’ячий зуб, воронячі кігті, головня, житниця, житні ріжки, маткові ріжки, шалениця. Алкалоїди маткових ріжок мають психотропну, нейротоксичну дію, зумовлену збуджувальним, а потім пригнічувальним ефектом на центральну нервову систему, зокрема на альфа-адренорецептори з вираженим судинорозширювальним ефектом, що супроводиться зниженням артеріального тиску. У склероціях ріжка є отруйні речовини (алкалоїди). Потрапляючи в організм людини або тварин, ріжки спричинюють тяжке захворювання – ерготизм. Це захворювання може виявлятися в конвульсивній формі (в народі його називають “злі корчі“, оскільки воно супроводжується судомами окремих груп скелетних м’язів) і гангренозній (“антонів вогонь“, омертвіння виступаючих частин тіла). Хвороба може закінчуватися смертю. Щоб дістати ріжки, спеціально висівають жито і заражають його цим грибом. У тварин, які поїдають злаки з цими ріжками, з’являється омертвіння вух, хвоста і ніг.

 

А в квітні 1943 року швейцарський хімік А.Гофман раптом на якийсь час … зійшов з розуму. Він виявився першою жертвою відкритого ним нового сильного галлюциногена – ЛСД – тартрату діетіламіда лізергінової кислоти.

Його дослідження лізергінової кислоти,

центрального загального компонента алкалоїдів ріжків, в остаточному підсумку привело до синтезу LSD-25 у 1938 році. Через 5 років, повторюючи синтез майже забутої речовини, доктор Альберт Гофманн відкрив психоделічний ефект LSD після випадкової абсорбції речовини через кінчики пальців 16 квітня 1943 року. Через три дні, 19 квітня(день відомий як День велосипеда, після його поїздки додому під впливом LSD), свідомо прийняв 250 мікрограмів і випробував більш інтенсивний ефект. Після того була проведена серія експериментів з LSD за участі самого Гофманна та його колег. Перші записи про ці досліди були зроблені 22 квітня того ж року.

Проте з ріжків виготовляють ліки, які використовують у гінекологічній і акушерській практиці, а такж у психіатрії.

 

Іржасті гриби. Вражають головним чином пшеницю. За літо утвориться декілька поколінь спор іржаво-червоного кольору, що покривають листки і стебла. Цикл розвитку гриба дуже складний. Навесні і на початку літа він розвивається на барбарисі.

Борошниста роса картоплі — фітофтора. Ознака  — ураження білий пушок на листках і бульбах. У середині минулого століття псування картоплі борошнистою росою викликало справжній голод серед населення, що харчується, головним чином, картоплею.

Дуже поширені також борошниста роса аґрусу і троянд, парша плодових дерев, ріжка жита (викликає отруєння) і багато інших.

Трутовики. Так називають гриби, що утворюють багаторічні копитоподібні плодові тіла на деревах. Вони можуть живитися живими клітинами дерев, а також і мертвою деревиною. В результаті в деревах утворюються дупла, дерево може поступово гинути.

Значення і застосування

Сироваріння: пеніцил-«Рокфор», «Камамбер», «Брі».

Аспергіл «чорна цвіль» – лимона кислота. Чага «березовий гриб»-проти пулин.

Ріжки-акушерство, психіатрія.

 

 

ХВОРОБИ, ВИКЛИКАНІ ПАРАЗИТИЧНИМИ ГРИБАМИ

ЛИШАЙНИКИ

Як і гриби, лишайники — особлива і дуже поширена група (25 000 видів) живих організмів.

Зовнішня будова. Лишайники зустрічаються трьох типів. Кущисті лишайники схожі на білуваті «кущики» або «кошлаті бороди», що звисають з гілок дерев. Листуваті лишайники являють собою пластинки на ґрунті або корі дерев, дещо схожі на сухі листки. Накипні лишайники, схожі на накип, суцільно вкривають у горах камені і скелі. Розмірами лишайники невеликі — у декілька сантиметрів. Колір різноманітний: жовтий, білий, сірий, майже чорний, червонуватий, зеленувато-сірий, зумовлюється наявністю лишайникових кислот, солей заліза, що відкладаються на грибних нитках у вигляді кристалів, зерняток. Накопичують полісахариди, чим пояснюється їх енергетична цінність.

Лишайники — симбіотні організми. На розрізі будь-якого великого лишайника добре видно клітини водоростей або бактерій, які фотосинтезують і обплетені гіфами гриба. Гриб і водорість знаходяться у такому тісному контакті, що виникає ніби єдиний організм. Водорість у результаті фотосинтезу виробляє органічні речовини, які використовуються грибом. Гриб забезпечує водорість водою та мінеральними солями. Гриб — сильніший компонент лишайника, що часто пригнічує клітини водоростей. У вільному стані гриб лишайника практично не може існувати. Водорість набагато менше залежить від гриба.

Розмноження лишайників. Лишайники розмножуються маленькими клубочками, що складаються з клітин водоростей і гіфів гриба. Розмножуються лишайники і частинами свого тіла — слані. Крім того, гриб і водорість часто зберігають власні способи розмноження. Але для забезпечення життя гриб має вступити у симбіоз із водорістю.

Екологія і значення лишайників. Лишайники невибагливі до субстрату і часто відіграють роль першопоселенців на зовсім голих скелях. Лишайники можуть перебувати у майже обезводненому стані. При цьому вони витримують сильне нагрівання і сильний холод. І навпаки, лишайники дуже чутливі до отруйних речовин, які містяться у повітрі, особливо до сірчистого газу, що руйнує хлорофіл. Ось чому лишайники використовують як індикатор чистоти повітря у містах і їхніх околицях, а також для контролю за випаданням радіоактивних опадів.

Лишайники містять лишайникові кислоти, з них виготовляють лакмус-хімічний індикатор (визначення кислотності pH).

Добувають цукор, спирт,барвники, лакмус, фіксатори парфумів (лобарія, евернія).

Істівні: ягель, кладонія, аспіцилія істівна, гірофора (японці на експорт).

Медицина: уснея бородата, цетрарія, пармелія.

 

 

 ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ