ВІДДІЛ ХВОЩЕПОДІБНІ

• Фтосинтезує стебло
• накопичують кремнезем (силіціум)
• ростуть на кислих грунтах
• є сечогінним засобом
• весняний пагін – спороносний, літній – фотосинтезуючий
• статеве покоління представлене заростками – жіночим та чоловічим
• місце, де утворюються спори, називається стробіл, або спороносний колосок

Стебло зелене, жостке, ребристе, просте або кільчасто-розгалужене, членисте (складається з вузлів і меживузлів), звичайно поржнисте. Листки лусковидні, розміщені, як і гілочки, кільцями, зростаються в зубчасті бурі піхви. Спорганіїв 5-10, вони розвиваються на внутрішньому боці щитковидних споролистиків, зібраних у верхівковий колосок. Спороносні колоски в одних видів розвиваються на особливих весняних безхлорофільних пагонах, які після дозрівання спор відмирають і тоді виростають безплідні зелені пагони, в інших – після дозрівання спор їх зовнішня оболонка розривається навхрест на 4 стрічковидні гігроскопічні пружинки, завдяки яким спори розкидаються групами. Спори хвощів сфероподібні, діаметром 30-80 мкм, в кожного виду розмір спор являє собою більш-менш постійну величину. У цитоплазмі спор знаходиться велике ядро, навколо якого рівномірно розподілені численні хлоропласти із гранами крохмалю. Із зовнішнього шару оболонки спори при її дозріванні виникають спірально обгорнені навколо тіла спори гігроскопічні стрічки — елатери. Заростки дрібні, одно-дводомні.

Хвощ – бур’ян, що переживає завдяки своїм підземним кореневищам навіть лісові пожежі. Стебла хвоща містять кремнезем, тому і жорсткі. Перш стеблом хвоща чистили горщики і каструлі. Є індикатором кислотності ґрунту. Де ростуть хвощі, грунт вимагає олужнення. ФОТОСИНТЕЗУЄ СТЕБЛО!

Лікарська, харчова, отруйна, фарбувальна рослина. У науковій медицині використовують безплідні пагони хвоща польового (E. arvense) при запальних процесах сечового міхура, плевритах, при набряках від недостатнього кровопостачання, як сечогінний і кровоспинний засіб.

У траві містяться сапоніни, дубильні й флавонові речовини, кремнієва кислота, вітамін С, каротин, смоли, яблучна, аконітова, щавлева кислоти тощо.

У народній медицині хвощ використовують як сечогінний, кровоспинний засіб, при ревматизмі, атеросклерозі, серцевих недугах, подагрі, хворобах печінки, бронхіті, туберкульозі легень, при наявності піску і каменів у сечовидільних шляхах, при жовчних каменях, гіпертонії, легеневих кровотечах. Ним лікують рани, фурункули, лишаї, екземи та інші хвороби шкіри. Використовують також для полоскання рота і носy при захворюванні слизової оболонки та при носових кровотечах, а також для купання дітей при простудах. У ветеринарії порошком з висушених рослин присипають рани і виразки.

Молоді спороносні пагони і кореневищні бульбочки хвоща, що містять крохмаль, вітамін С і провітамін А, вживають у їжу в свіжому і відвареному вигляді. У свіжому вигляді хвощ польовий та інші види хвощів поїдає худоба, випадків отруєння на пасовищах не відмічено. При годівлі сіном із хвоща тварини можуть отруїтися, а іноді й гинуть. Особливо небезпечне сіно із хвоща для коней, а у корів після нього буває пронос, червона сеча, аборти. Хвощ лісовий і зимовий менш токсичні. Пагони хвоща польового разом з галунами дають сіро-жовту фарбу, придатну для фарбування шерсті.

Хвощ зимовий застосовують часто замість наждачного паперу для шліфування дерева, полірування меблів, чищення металевих виробів.

Найпоширеніші в Україні види роду:

Хвощ польовий – стебло трохи шершаве: спороносне – рожево-буре; вегатативне – малорозгалужене з багатогранними бічними гілочками;

Хвощ лісовий – стебло м’яке: спороносне – червонувато-буре з піхвами до 25 мм завдовжки; вегатативне – яскраво-зелене; бічні гілочки дуже розгалужені;

Хвощ річковий – заввишки до 150 см, стебло нерозгалужене або трохи розгалужене, з 9-10 опуклими реберцями і широкою центральною порожниною; піхви листків з 9-20 зубцями;

Хвощ болотний – заввишки до 50 см, стебло розгалужене, з 4-12 випуклими реберцями і невеликою центральною порожниною; піхви листків з 4-5 зубцями.