Пагін – надземний, вегетативний орган, що виник як пристосоване до життя в повітряному середовищі суші, – у квіткових досягає високої досконалості.

Пагін складається з осі (стебло, листків, та бруньок (зачатки нових пагонів). Основну функцію вегетативного пагона – фотосинтез – здійснюють листки; стебла виконують механічну, провідну іноді запасаючу функцію. Головна риса пагона, що відрізняє його від кореня – наявність листків, отже наявність вузлів. Вузлом називають ділянку стебла, яка несе листок. У одних рослин (злакові) вузли різко позначені у вигляді потовщення на стеблі, у інших межа вузла – умовна. Ділянки стебла між вузлами називають міжвузлями. Звичайно на пагоні кілька, іноді багато вузлів і міжвузлів, вони повторюються вздовж осі пагона. Міжвузля можуть бути довгими і тоді пагін називається – видовженим (ростовим), вкорочений пагін має коротке міжвузля. Плодові дерева й кущі утворюють обидва типи пагонів: вкорочені, на яких формуються квітки й плоди, видовжені – безплідні.

Уявний кут між стеблом і листком називається листковою пазухою. На верхівці стебла і в листкових пазухах знаходяться бруньки. Бруньки бувають верхівковими і бічними (пазушними). За рахунок верхівкової бруньки пагін росте у висоту, а за рахунок бічних – галузиться. Таким чином брунька це зачаток пагона.

Розрізняють бруньки за функціональним призначенням:

1.Вегетативні (ростові) з зачатками листків і стебла.

2. Генеративні (квіткові) з зачатками квіток або суцвіть. Їх можна розрізнити за формою: ростові – видовжені з загостреною верхівкою, а квіткові округлі і більші.

Деякі пазушні бруньки можуть залишатись у стані спокою невизначено довго – це сплячі бруньки. Вони розвиваються і дають пагони при пошкоджені (обмерзанні) верхівкових бруньок, зламуванні стебла над ними.

Велике значення має формування додаткових бруньок, які закладаються на стеблах, листках, коренях і забезпечують активне вегетативне відновлення та вегетативне розмноження.

Розвиток пагона з бруньки.

На повздовжньому розрізі бруньки можна побачити її внутрішню будову. Осьовою частиною бруньки слугує зачаткове стебло. У його нижній частині можна побачити зачаткові листки. Зачаткові стебло, листки і бруньки разом складають зачатковий пагін. Його верхівку називають конусом наростання. Клітини конуса наростання (твірна тканина – меристема) поділяються, забезпечуючи ріст пагона у довжину, після поділу клітини ростуть, що веде до видовження міжвузлів і всього стебла. У міру віддалення від конуса наростання здатність клітин до поділу зменшується і починається диференціація їх з утворенням основних тканин.

Брунька на зиму завжди вкривається лусочками, які взимку оберігають її від пошкодження морозами. Захисну дію брунькових лусок збільшують волосистий покрив або смолисті клейкі виділення що щільно склеюють лусочки. При розпусканні бруньок зовнішні лусочки опадають, залишаючи невеликий рубчик.

Можливий і інший шлях росту стебла: вставний або інтеркалярний. У таких випадках твірна тканина розділена ділянками клітин, що не мають здатності до поділу. Розташовується, звичайно, ділянка поділу у основі міжвузля. Такий ріст характерний для злакових.

Галуження пагона. Різноманітність пагонів за походженням. Здатність пагона до утворення нових дочірніх пагонів із пазушних бруньок називають бічним галуженням. У результаті цього формується система пагонів.

Розрізняють головний, бічний і додатковий пагони. Початок головному пагону дає брунька зародка; це — перший пагін, який з’являється при проростанні насінини. Бічний пагін формується з бічної, або пазушної, бруньки. Додатковим пагонам дає початок додаткова брунька, яка закладається на листку, міжвузлі або корені.

Розташування пагона у просторі. За розташуванням у просторі пагони можуть бути прямостоячими (наприклад, у щавлю кінського), повзучими (конюшина повзуча), лежачими, виткими (березка польова), чіпкими (горох посівний).

Функції стебла. Стебло — осьова частина пагона — виконує ряд функцій. Опорна функція — це опора для листків, бруньок, генеративних органів; провідна — надходження розчинів поживних речовин по провідних тканинах стебла від листків до всіх органів і з коренів до надземних органів; фотосинтезуюча — участь зелених стебел в утворенні органічних речовин із неорганічних при використанні енергії сонячного світла; запасаюча — нагромадження запасних речовин у тканинах стебла; функція газообміну здійснюється через спеціальні утвори покривної тканини — продихи у шкірці і сочевички — в корку.

Будова стебла. Розглянемо внутрішню будову стебла на прикладі трирічного пагона деревної рослини (мал. 2). Ви, мабуть, неодноразово бачили зрізаний стовбур дерева і помічали, що він має неоднорідні ділянки. Ці ділянки стебла складаються з різних тканин. У стеблі деревної рослини розрізняють такі послідовні шари: кору, камбій, деревину та серцевину.

Кора – зовнішня частина стебла і кореня (1). На поперечному розрізі добре помітно, що стебло зовні вкрите корком, який складається із шарів відмерлих клітин (2). Корок захищає рослину від надмірного випаровування води та механічних ушкоджень. У деяких рослин (корковий дуб) корок формує щільний шар, який використовують для промислового виготовлення пробок. Молоді пагони деревних рослин вкриті шкіркою (3), яку наприкінці першого року життя заступає корок (пригадайте, чим відрізняються ці два типи покривної тканини).

На поверхні кори помітні невеличкі горбки – сочевички, заповнені всередині пухко розташованими клітинами (4). Їхні розміри варіюють від часток міліметра до 1 см. Свою назву сочевички отримали тому, що зовні нагадують зернятка рослини – сочевиці.

Сочевички забезпечують газообмін і випаровування води.

Під корком розташовані клітини основної тканини (5). Внутрішню частину кори називають луб (6).

Це сукупність різних типів тканин: провідної (ситоподібні трубки), механічної (луб’яні волокна) та основної. Луб забезпечує низхідний потік органічних речовин. Луб’яні волокна надають стеблу міцності та підвищують його опір до зламування. Між корою та деревиною по всій довжині стебла розташований шар клітин камбію (7). Це твірна тканина, за рахунок діяльності якої потовщується стебло. На поперечному зрізі стебла камбій має вигляд вузького кільця. Унаслідок поділу клітин камбію з       його зовнішнього боку формується луб, а з внутрішнього – деревина (8).

Деревина, як і луб, складається з провідної, основної та механічної тканин, розташованих між камбієм і серцевиною. Провідна тканина утворена судинами – мертвими клітинами з потовщеними здерев’янілими стінками (9). Як ви знаєте, судинами розчини поживних речовин рухаються від кореня до надземної частини рослин. Відмерлі, видовжені клітини механічної тканини утворюють деревні волокна. Опорну функцію здійснюють і самі судини.

Серцевина – центральна частина стебла, яка не містить провідних тканин і складається з великих тонкостінних, пухко розташованих клітин основної тканини (10). У цих клітинах запасаються поживні речовини (крохмаль, жири тощо). Від серцевини починаються ряди клітин основної тканини, які у вигляді променів перетинають шар деревини і сягають кори. Тому їх називають серцевинними променями. Вони забезпечують переміщення різних речовин у горизонтальному напрямку між різними шарами стебла.

Потовщення стебла, утворення річних кілець.

Погляньте на поперечний зріз стовбура дерева. У ділянці деревини ви побачите світлі і темні концентричні кільця. Їх називають річними, оскільки щорічно з’являється одне таке кільце, що має світлу та темну ділянки. Це зумовлено сезонною активністю камбію. Навесні клітини камбію активно діляться й утворюють клітини деревини великих розмірів з тонкими стінками. На поперечному розрізі вони мають вигляд світлої частини річного кільця. Улітку камбій формує значно дрібніші товстостінні судини та клітини механічної тканини. Так виникає темна частина кільця. Узимку клітини камбію не діляться. Наступної весни діяльність камбію відновлюється, і починає формуватися нове річне кільце.

! Цікаво знати, що, підрахувавши кількість річних кілець стовбура, можна визначити вік пагона. Вони можуть також «розповісти» про умови життя рослини. Так, окремі кільця можуть бути різної ширини, адже більший приріст відбувається в роки, коли погодні умови сприятливіші. У тропічних рослин, які ростуть безперервно впродовж року, річні кільця непомітні.

Пересування по стеблу неорганічних та органічних (речовин) сполук.

Одна із важливіших функцій стебла – пересування речовин з одних органів до інших. В стеблі є дві протилежні течії рідин – висхідна і низхідна.

Вода і мінеральні солі, що всисаються коренями, пересуваються по стеблу до листків, квіток, плодів. Це – висхідний потік, він здійснюється по деревині, основними провідними елементами якої є судини. Органічні речовини, які утворилися в листках, відтікають у всі органи рослини. Це низхідний потік, він здійснюється по лубу, головними провідними елементами якого є ситоподібні трубки.

У деревних рослин пересування поживних речовин в радіальному напрямку відбувається за допомогою серцевинних променів.

ВИДОЗМІНИ ПАГОНА.

Розрізняють підземні й надземні видозміни пагонів. Серед підземних видозмін найбільш поширені кореневища, бульби, цибулини.

КОРЕНЕВИЩЕ

Кореневище – видозмінений підземний пагін. Своїм зовнішнім виглядом дещо нагадує корінь, від якого відрізняється наявністю вузлів, міжвузлів, пазушних та верхівкових бруньок. Відсутність кореневого чохлика. Замість листків на ньому є луски, у пазухах яких бруньки можуть дати початок пагонам. Під бруньками утворюються додаткові корені. Утворення кореневищ властиве багаторічним трав’янистим рослинам різних родин однодольних і дводольних. З однодольних кореневища найчастіше зустрічаються у багаторічних злаків (пирій, тонконіг). Кореневище бере участь у ґрунтовому живленні, запасі поживних речовин, вегетативному розмноженні, утворює наземні пагони. В вигляді кореневища рослина, після відмирання наземних частин, перезимовує. Використання: в їжу – хрін; виготовлення ліків – валеріана; виготовлення технічної сировини – барвників – герань грузинська; ефірних олій, дубильних речовин.

Деякі рослини з довгими кореневищами використовують для закріплення пісків.

БУЛЬБА СТЕБЛОВА

Бульби бувають підземні (картопля) і надземні (кольрабі). Бульба – це потовщені підземні частини стебла. Ці потовщення утворюються на видозмінених підземних стеблах – столонах. У бульби є основа і верхівка. Основою бульба прикріплюється до столона. Хлорофілу бульби не містять, але на сонці зеленіють. Бульби картоплі мають сильно вкорочені  меживузля. Листя на підземних бульбах редукують до дуже дрібних, малопомітних лусочок, у пазухах яких містяться бруньки – вічка. Бульби служать для розмноження рослин та нагромадження поживних речовин і перебуття несприятливих пір року. При сприятливих умовах бульби легко проростають і завдяки запасним речовинам дають початок самостійним рослинам. Бульби картоплі та інших рослин широко використовуються у харчовій і хімічній промисловості.

ЦИБУЛИНА

Цибулина – підземний, рідше надземний пагін з дуже коротким плоским стеблом (денцем) і м’ясистими, соковитими листками (лусочками), які запасають воду і поживні речовини. З верхівкової та пазушних бруньок цибулини виростають надземні пагони, а на денці утворюються додаткові корені. Зовнішні лучки цибулини здебільшого сухі, плівчасті і відіграють лише захисну роль.

У пазусі деяких лусок цибулини є бруньки, з яких можуть розвиватися дочірні цибулини – так звані дітки. Цибулини формуються у багатьох лілійних рослин: цибулі, лілії, тюльпана. У деяких лілійних можуть бути надземні цибулини. Звичайно вони утворюються у суцвіттях (у дикої цибулі, часнику). Цибулини допомагають рослині вижити за несприятливих умов і є органом вегетативного розмноження. Серед цибулевих багато декоративних рослин. Часник і цибуля використовуються в медицині і харчовій промисловості.

КОЛЮЧКИ

Видозміненими надземними пагонами є колючки (дика груша, терен, глід, обліпиха). Вони розташовані у пазухах листків і захищають рослину від поїдання тваринами.

ВУСИКИ

Пагони можуть видозмінюватися на вусики (виноград, огірок, гарбуз). Це виткі пагони, що обкручуючись навколо різних опор підтримують стебло в певному положенні.

ВУСА АБО СТОЛОНИ

Вуса або столони – дуже тонкі, з видовженими міжвузлями, повзучі стебла. Вони вкорінюються у вузлах і дають початок новим рослинам.

 

Гілки першого, другого та кожного наступного порядків разом з листям, квітками й плодами складають загальну крону рослини. Крони бувають: кулясті, пірамідальні, яйцевидні, колоновидні. Усі гілки в кроні дерева різновікові. Наймолодші з них – гілки останнього порядку.

Качан-це вкорочене стебло з листками, що майже позбавлені хлоропластів. Це брунька, що розрослася, тобто зачатковий пагін. Формування крони залежить не тільки від способу галуження, але й від впливу зовнішніх чинників. Наприклад крона густіша завжди з того боку де кращі умови освітлення. Людина може штучно формувати крони дерев та кущів для естетичних потреб.

Фідокладії (від грец. Phýllon – листок і kládos – гілка, пагін) – видозмінені пагони рослин, в яких стебла набувають плескату листоподібну форму і виконують функцію фотосинтезу, а листя редуковані і представлені лусочками, розташованими по краях або на поверхні філокладія.

Кладодій -видозмінене стебло у деяких вищих рослин, яке має плескату листкоподібну форму й виконує функції ластка. Справжні листки на кладодії здебільшого редуковані, або видозмінені в колючки, лусочки чи волоски. На кладодії перетворюється частина гілок, лише в деяких рослин (наприклад, у кактуса опунції) — усе стебло. Кладодії властиві рослинам посушливих районів і є одним з їхніх пристосувань до зменшення транспірації.                                                     

Кладодій -видозмінене стебло у деяких вищих рослин, яке має плескату листкоподібну форму й виконує функції ластка. Справжні листки на кладодії здебільшого редуковані, або видозмінені в колючки, лусочки чи волоски. На кладодії перетворюється частина гілок, лише в деяких рослин (наприклад, у кактуса опунції) — усе стебло. Кладодії властиві рослинам посушливих районів і є одним з їхніх пристосувань до зменшення транспірації.                    

 

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ