КЛАС ССАВЦІ, АБО ЗВІРІ. Ссавці, або Звірі, — вищий клас хребетних тварин, що налічує понад 4 тис. видів, з них в Україні — 108. У ході еволюції ссавці розвинулись у найдосконалішу гілку тваринного світу. Зайняти панівне місце у тваринному світі ссавцям дозволили ознаки прогресивного характеру: диференціація кори великих півкуль; наявність матки; живородіння і вигодовування малят молоком; досконалість терморегуляції.
Особливості будови і життєдіяльності ссавців.
Зовнішня будова і спосіб життя. Тіло ссавців поділяється на голову, шию, тулуб, хвіст і кінцівки. Більшість ссавців — чотириногі тварини. Їх тулуб піднятий над землею. Ноги мають такі ж відділи, як і в земноводних та плазунів, але розміщуються не з боків тулуба, а під ним. Такі особливості будови сприяли досконалішому пересуванню сушею. Характерною ознакою ссавців є наявність волосяного покриву (шерсті), що захищає тіло від механічних пошкоджень та несприятливих факторів середовища, відіграє важливу роль у терморегуляції. Розрізняють жорстке, пряме і довге волосся — ості та коротке і м’яке — пух (підшерстя). Шерстяний покрив може складатися винятково з ості (олені) або з підшерстя (кроти). Волосся, кігті, нігті, роги та копита є похідними шкіри. На відміну від плазунів та птахів, у шкірі ссавців містяться сальні, потові, пахучі (у багатьох видів) та молочні залози. Пахучі та молочні залози — це видозмінені потові залози. Секрет молочних залоз — молоко — містить органічні речовини та мінеральні солі і служить для вигодовування малят. У всіх ссавців, за винятком першозвірів, молочні залози мають соски.

Особливості скелета. Скелет за багатьма ознаками подібний до скелетів інших хребетних тварин. Він поділяється на череп, хребет, скелет парних кінцівок. Череп складається з меншої, ніж у плазунів, кількості кісток: частина їх зростається між собою під час розвитку зародка. Мозкова коробка черепа розвинена краще, що пов’язано з великим об’ємом головного мозку. У хребті чітко виділено 5 відділів: шийний, грудний, поперековий, крижовий і хвостовий. У шийному відділі хребта завжди 7 хребців. В інших відділах хребта кількість хребців різна. Грудний відділ хребта та ребра утворюють грудну клітку. Усі хребці, за винятком крижових і більшості хвостових, сполучаються між собою рухомо. Крижові хребці та, у більшості випадків, 2 хвостових хребці зростаються, утворюючи єдину кістку — крижі. Пояс передніх кінцівок складається здебільшого з 2 пар кісток (лопаток і ключиць), тазовий — з 3 пар (сідничних, лобкових і клубових). Скелет кінцівок має типову для наземних тварин будову, але кількість пальців може бути різною (від 5 до 1).
М’язи. У ссавців складна система м’язів, що забезпечує різні рухи. Найрозвинутіші м’язи кінцівок. Характерною ознакою ссавців є наявність м’язової перегородки — діафрагми, що відділяє грудну порожнину від черевної, а також особливої підшкірної мускулатури, що бере участь у терморегуляції, забезпечує міміку (у приматів).
Органи порожнини тіла. Нервова система і поведінка ссавців. Порожнина тіла поділена куполоподібною діафрагмою на грудну і черевну частини. У грудній порожнині знаходяться серце і легені, у черевній — шлунок, кишечник, печінка, нирки та інші органи.
Травна система ссавців складається з таких же відділів, як і в інших хребетних, але відрізняється за довжиною та диференціацією. У більшості ссавців добре розвинені м’ясисті губи, що служать для захоплення їжі. Диференціація зубної системи (на різці, ікла, кутні зуби) у ссавців визначається особливостями живлення. У ротову порожнину відкриваються протоки слинних залоз. Шлунок у більшості ссавців однокамерний (у жуйних копитних складається з 4-ох відділів: рубець, сітка, книжка і сичуг). Стінки шлунка містять численні залози, що виділяють шлунковий сік. Кишечник складається з трьох відділів: тонкого, товстого кишечнику і прямої кишки. На межі між тонким і товстим кишечниками відходить сліпа кишка (добре розвинена у рослиноїдних ссавців). Залози стінок тонкої кишки виділяють травні ферменти; у її передній відділ (дванадцятипалу кишку) відкриваються протоки печінки і підшлункової залози. Саме в тонкому кишечнику відбувається остаточне перетравлення їжі та її всмоктування. У товстій і особливо сліпій кишках за участю бактерій, грибів і найпростіших груба їжа зброджується і розкладається (насамперед рослинна клітковина). У прямій кишці всмоктується вода і формуються калові маси, які виділяються назовні через анальний отвір.
Диференціація зубів і травного тракту, наявність і різноманітність травних залоз значно інтенсифікували процес травлення і засвоєння їжі у звірів.
Дихальна система. Ефективне здійснення газообміну у ссавців забезпечується будовою органів дихання. Їх легені, завдяки альвеолярній структурі, мають велику дихальну поверхню. Акт дихання здійснюється шляхом зміни об’єму грудної клітки, внаслідок руху ребер та опускання і піднімання діафрагми.
У гортані ссавців є голосові зв’язки, за допомогою яких звірі мукають, нявкають, гавкають, ревуть, виють, бекають — оповіщають представників свого виду про небезпеку, місцезнаходження, відношення один до одного тощо.
Кровоносна система. Наявність чотирикамерного серця, як і у птахів, забезпечує усі органи тіла збагаченою киснем артеріальною кров’ю. Дрібні еритроцити не мають ядер, що підвищує ефективність перенесення ними кисню.
Обмін речовин. Посилена інтенсивність дихання, кровообігу та травлення забезпечила ссавцям підвищення рівня обміну речовин. Високий рівень обміну речовин та розвиток теплоізолюючих пристосувань (волосяного покриву та підшкірної жирової клітковини) дозволили їм зберігати сталу температуру тіла
Видільна система. Органами виділення у ссавців є бобоподібні нирки, що розміщуються у поперековій частині тіла по обидва боки від хребта. Сеча, що утворюється в них, стікає по сечоводах у сечовий міхур, а з нього по сечівнику — назовні. У ссавців видільну функцію частково здійснюють потові залози.
Нервова система. Головний мозок ссавців великий за розмірами, у ньому добре розвинена кора півкуль. У більшості ссавців кора півкуль утворює борозни. Координація складних рухів пов’язана з розвитком мозочка, який також має звивини. Складна поведінка ссавців пов’язана з легким і швидким утворенням великого числа умовних рефлексів.
Органи чуття. Орган слуху у ссавців складається з трьох відділів: зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо. У них є зовнішній слуховий прохід, три слухові кісточки в середньому вусі, і в більшості з них — вушна раковина. Гострота зору тісно пов’язана зі способом життя. Більшість ссавців бачать навколишнє середовище у чорно-білому зображенні, для вищих приматів характерний кольоровий зір. Органами дотику є чутливі волоски — вібріси. Характерна риса ссавців — наявність вій та брів.

Особливості розмноження. Як і в інших хребетних, у самок ссавців є парні яєчники, а в самців — парні сім’яники. Яйцеклітини (яйця) у більшості ссавців мають мікроскопічні розміри. Запліднення яйцеклітин сперматозоїдами відбувається в яйцепроводах самки, а розвиток зародка — в матці, у плаценті, або дитячому місці. Плацента — це орган, який забезпечує зв’язок між організмом матері та зародком. У плаценті кровоносні судини матері та ембріона щільно переплітаються; з материнського організму до ембріона надходять усі необхідні поживні речовини і кисень, а в материнський організм виділяються вуглекислий газ та інші непотрібні для нього речовини. У матці зародок має необхідну температуру для розвитку та захист від несприятливих умов зовнішнього середовища.
Розвинений плід при скороченні м’язів матки виштовхується назовні через статевий отвір (відбуваються пологи). Ссавці, що влаштовують нори або гнізда (білки, кролики), народжують безпомічних, голих і сліпих дитинчат. Ссавці, що не роблять гнізд або інших укриттів (олені, зайці, вівці, кози), зазвичай народжують зрячих, покритих шерстю, здатних до пересування малят.
Турбота про потомство. Самки ссавців вигодовують немовлят молоком, що утворюється в молочних залозах до пологів; зігрівають їх теплом свого тіла, вилизують, захищають від ворогів, вчать знаходити їжу тощо. Турботу про потомство у деяких видів ссавців виявляють обоє батьків.
Походження ссавців. Ссавці, як і птахи, походять від давніх плазунів. Виникли вони у першій половині мезозойської ери. Їх предками вважають примітивних звірозубих ящерів, які за деякими ознаками наближались до ссавців: зуби містилися у комірках і були диференційовані на різці, ікла і кутні; череп з’єднувався з хребтом за допомогою двох потиличних виростів. Рештки цих тварин знайдено у відкладах тріасового періоду. На подібність з плазунами вказують й сучасні найпримітивніші яйцекладні ссавці, які мають клоаку, воронячі кістки, відкладають яйця, вкриті зроговілою оболонкою.

ПІДКЛАС ПЕРШОЗВІРІ або яйцекладні чи клоакові — невелика група (5 видів) найпримітивніших сучасних ссавців, поширених в Австралії та на розташованих поблизу неї островах (Нова Зеландія, Тасманія, Нова Гвінея). На відміну від інших ссавців і подібно до плазунів, вони розмножуються, відкладаючи яйця. Плацента в самок відсутня, молочні залози не мають сосків, і дитинчата, що вилупилися з яєць, злизують молоко з шерсті матері. Незважаючи на волосяний покрив, яйцекладні не мають постійної температури тіла. Головний мозок розвинений відносно слабо. Є клоака.

Качкодзьоб — звірок середньої величини, селиться по берегах рік і веде напівводяний спосіб життя. Його тіло вкрите густою, жорсткою шерстю, яка погано намокає у воді. Пальці кінцівок з’єднані плавальною перетинкою. На щелепах розташовані рогові чохли, що нагадують дзьоб гусеподібних. Значну частину часу проводить в норі, виритій у крутому березі ріки. Навесні самка у спеціальній норі з гніздовою камерою відкладає яйця (зазвичай, два), покриті роговою оболонкою. Дитинчата з’являються на світ голі і сліпі.
Єхидни — наземні риючі звірі, що живуть у норах. Тіло вкрите жорсткими голками. На кінцівках є довгі кігті, за допомогою яких вони риють ґрунт. Самка єхидни відкладає одне яйце, яке виношує у шкірній сумці на черевному боці. Дитинча, що вилуплюється з яйця, знаходиться в сумці до появи на його тілі голок.

ПІДКЛАС СУМЧАТІ
Сумчаті об’єднує звірів (понад 250 видів), що народжують недорозвинених малят і доношують їх у сумці, куди відкриваються протоки молочних залоз. Плацента у самок слаборозвинена, тому малята народжуються малими і кволими. Вони прикріплюються до соска, який розбухає і заповнює всю ротову порожнину. Мати вприскує йому молоко в рот за допомогою м’язів, що оточують молочну залозу.

Мозок у сумчастих примітивний; зуби слабо диференційовані. Більшість видів поширені в Австралії і Південній Америці; опосум зустрічається в Північній Америці. Серед сумчастих є наземні види (кенгуру, сумчастий тушканчик); деякі з них ведуть деревний (сумчаста летяга, сумчастий ведмідь, або коала), водний (водяний опосум), або підземний (сумчастий кріт) спосіб життя.

Внаслідок діяльності людини, зокрема акліматизації в Австралії плацентарних ссавців, деякі види сумчастих (сумчастий кріт, сумчастий вовк) зникли, а багато видів потребує охорони (21 вид занесено до Міжнародної Червоної книги).

Підклас плацентарні або справжні звірі

Ряд Комахоїдні. Ряд Комахоїдні об’єднує близько 900 видів плацентарних звірів (землерийки, їжаки, хохулі, кроти), які освоїли різні середовища існування (наземне, водне, ґрунт) і характеризуються низкою примітивних ознак: зуби слабо диференційовані, півкулі переднього мозку невеликі, без звивин. Мордочка у них подовжена з витягнутим хоботком, кінцівки п’ятипалі. У багатьох комахоїдних на боках тіла або біля кореня хвоста знаходяться пахучі залози. Найдрібніші з комахоїдних — землерийки. Вони населяють густі ліси, чагарники, луги. Активні протягом всієї доби, оскільки потребують значної кількості їжі. Живляться здебільшого безхребетними тваринами, іноді мишоподібними гризунами та насінням рослин. В Україні відомо 8 видів землерийок, з яких бурозубка альпійська та кутора мала занесені до Червоної книги України. Їжаки — комахоїдні ссавці, тіло яких зверху і з боків покрите голками.
У разі небезпеки вони згортаються в клубок. Зазвичай, їжаки активні вночі, живляться безхребетними і дрібними хребетними тваринами, а також їхніми яйцями. Взимку їжаки впадають у сплячку. В Україні відомо 2 види їжаків: звичайний та вухастий, яких занесено до Червоної книги України. Хохулі за зовнішнім виглядом нагадують великих землерийок. У них довгий, стиснутий з боків хвіст. На задніх ногах є плавальні перетинки. Хутро густе, шовковисте, слабо намокає у воді. Хохуля веде напівводяний спосіб життя; гнізда влаштовує у норах, вихід з яких розташований під водою. Живиться переважно безхребетними тваринами, інколи рослинами та рибою. Хохуля звичайна — дуже рідкісний звір, якого занесено до Червоної книги України та Міжнародної Червоної книги. Кроти ведуть підземний спосіб життя. У зв’язку з риючим способом життя мають компактну форму тіла, щільне хутро, риючі передні кінцівки. Очі розвинені слабо, проте добре розвинені нюх і слух. Кроти активні цілий рік. Живляться черв’яками, кліщами, личинками комах тощо. Кроти — важливі промислові звірки через хутро, яке цінується. В Україні поширений кріт звичайний.

Ряд Рукокрилі об’єднує дрібних і середніх розмірів ссавців, які здатні літати. У процесі пристосування до польоту передні кінцівки перетворилися на крила: передпліччя, п’ясткові кістки і фаланги пальців (крім першого) сильно видовжені; між плечем, передпліччям, пальцями, боками тіла, задніми кінцівками і хвостом натягнута тонка літальна перетинка. У них розвинений кіль, до якого прикріплюються м’язи, що забезпечують рух крила. Зуби — комахоїдного типу. З органів чуття добре розвинені органи слуху і дотику, тоді як зір недорозвинений. Більшість видів здатні до ехолокації. Для орієнтування у просторі вони видають ультразвукові спинали (частота коливань від 12 до 190 тис. Гц/с), які відбиваються від предметів, розташованих на їхньому шляху, і вловлюються тваринами за допомогою великих вушних раковин. Поселяються вони в дуплах дерев, на горищах будинків, у печерах.

Удень ховаються, а в сутінках ловлять комах. На зиму впадають у сплячку, збираючись у печерах, дуплах дерев; деякі види мігрують у теплі краї. Відомо близько 1 тис. видів, серед яких розрізняють криланів та кажанів. Більшість видів належить до кажанів. Крилани (летюча собака, або калонг, летюча лисиця) поширені у тропіках і субтропіках. В Україні налічується 22 види кажанів, серед яких довгокрил звичайний, підковоніс малий, нічниця велика, нетопир кажаноподібний та інші занесені до Червоної книги України.

1. Єдина група ссавців, які пристосовані до польоту.
2. Крила – шкірясті перетинки, розміщені між довгими пальцями передніх кінцівок, боками тіла, задніми кінцівками та хвостом.
3. Перший палець передніх кінцівок вільний і не бере участь в утворенні крила.
4. Грудина має кіль, до якого прикріплюються грудні м’язи, що беруть участь у рухах крил.
5. Політ маневровий, можуть злітати з якої-завгодно поверхні.
6. Температура тіла змінюється у залежності від активності: – при польоті – 35⁰С – 40⁰С; – під час сну – 15⁰С – 30⁰С.
7. Спосіб життя сутінковий та нічний.
8. Органи дотику – дотикові тільця, вібриси, багато численні тонкі волоски на зовнішніх поверхнях тіла та вухах.
9. Зір слабкий.
10. Слух виключно тонкий (від 12 до 200 000 Гц).
11. Наявна ехолокація (ультразвуки від 30 000 до 70 000 Гц) – кажани генерують гортанню ультразвукові сигнали, які відбиваються від предметів та вловлюються дуже великими вушними раковинами.
12. Живляться в основному комахами, а в тропіках – плодами, нектаром, кров’ю, дрібними птахами та рибою. У залежності від живлення їх поділяють на криланів (живляться плодами), вампірів (живляться кров’ю) та летючі миші – рибалки, які захоплюють рибу, що підпливає до поверхні води, пазурами на задніх кінцівках.
13. Житла не будують, взимку впадають в сплячку або відлітають в теплі краї.
14. Мають в основному одне маля.
    Практичне значення ряду позитивне, багато занесені до Червоної Книги

Ряд Гризуни. Ряд Гризуни об’єднує 1/3 сучасних видів ссавців. До них відносяться миші, пацюки, хом’яки, білки й інші дрібні та середньої величини звірі. Живляться переважно або виключно рослинною їжею. Для них характерні великі та гострі різці (по два у кожній щелепі), кутні зуби з плоскою жувальною поверхнею. Різці вкриті емаллю лише спереду; вони завжди сточуються з того боку, де емалі немає. Різці, а у деяких видів і кутні зуби, не мають коренів і тому ростуть упродовж усього життя. У більшості гризунів довгий кишечник з розвинутою сліпою кишкою. Півкулі головного мозку зазвичай гладкі. Гризуни ведуть деревний (білки, летяги, соні), напівводний (бобри, нутрії, ондатри), напівпідземний (миші, пацюки, хом’яки) способи життя. Здатні швидко розмножуватися. Наприклад, за рік полівки можуть давати 7-8 приплодів, у середньому по 5 малят у кожному. Малята народжуються сліпими і голими, зазвичай, у гніздах, норах, у дуплах.

Ряд Зайцеподібні — нечисленна за кількістю видів (65 видів, в Україні — 2) група ссавців, яка за особливостями організації близька до гризунів. Від останніх відрізняється лише наявністю двох пар різців на верхній щелепі (замість однієї пари у гризунів) та складнішим за будовою шлунком. До зайцеподібних належать зайці та кролі. Зайці відрізняються від кролів видовженими задніми кінцівками та вухами. Зайці (біляк, русак) живляться травою, корою молодих дерев і чагарників. На годівлю виходять у сутінках і вночі. Зайчата народжуються зрячими, покритими густою шерстю. Самка не будує нори, залишає зайчат під кущем. Погодувати малят може будь-яка зайчиха, що пробігає повз. В Україні зустрічається заєць-русак. Кролі, на відміну від зайців, риють глибокі нори. Живуть колоніями. Перед народженням сліпих і голих кроленят самка робить гніздо з сухої трави і пуху, що висмикує в себе на грудях. Представником кролів є дикий кріль, який часто трапляється на півдні України

Ряд Хижі. Загальні ознаки ряду. Хижі (вовки, лисиці, песці, рисі, куниці, горностаї, ведмеді) живляться переважно або виключно тваринною їжею. Вони активно переслідують свою здобич. Характерною ознакою хижих є добре диференційовані: різці, ікла і корінні зуби. Найбільш розвинені ікла і чотири корінних (хижих) зуби. Кишечник у них короткий, що зв’язано із вживанням висококалорійної і легко перетравлюваної їжі. Ключиці у хижих рудиментарні або взагалі відсутні. Передній мозок з великою кількістю звивин і борозен. Хижих налічують близько 240 видів (в Україні — 17), поширених на всіх континентах, за виключенням Антарктиди.

РОДИНА Вовчі (вовки, лисиці, песці, собаки, шакали) — великі і середньої величини звірі з гострою мордою, гострими вушними раковинами, довгим пухнастим хвостом та довгими кінцівками з тупими невтяжними кігтями. Усі види під час пересування спираються на пальці. За здобиччю полюють гоном

РОДИНА Котячі — середні й великі за розмірами хижаки зі струнким довгим, гнучким тулубом і округлою головою. На пальцях ніг розвинуті подушечки. Гострі загнуті кігті втягуються в особливі заглиблення, тому не тупляться. Зазвичай підстерігають здобич, а потім накидаються на неї із засідки. Більшість видів зустрічається у тропіках та субтропіках. Ключиці редуковані.

РОДИНА Ведмежі (бурий, білий, чорний, або гімалайський ведмеді) — великі хижі звірі важкої статури з дуже коротким хвостом. При ходьбі спираються не на пальці, а на всю стопу. Самки народжують малят під час зимового сну.

РОДИНА Єнотові – навпаки, невеликі тварини. Тулуб покрито густим пухнастим хутром, хвіст довгий. На деякі види полюють (використовується хутро). 7 видів в Південно-Східній Азії (панда) і в Америці; в Європі акліматизований єнот-полоскун. Останні дослідження, проведені кілька років тому на основі порівняльної анатомії та ДНК-аналізу, показали, що велика панда (бамбуковий ведмідь) відноситься не до куницевих, як вважалося раніше, а до родини ведмежих.

РОДИНА Куницеві (ласка, соболь, тхір, горностай) — дрібні та середніх розмірів звірки з подовженим тулубом і короткими ногами. Хутро здебільшого має тонке м’яке підшерстя. Більшість видів живе у лісах, живиться дрібними птахами та гризунами. У чистих водоймах України живе видра річкова, яка охороняється законом.

Тварини Ряду Ластоногі тепер належать до Ряду Хижі, Родини Тюлені, Моржі

Ластоногі включає великих хижих плацентарних ссавців (котики, тюлені), життя яких здебільшого пов’язане з водним середовищем. Кінцівки видозмінені в ласти. Волосяний покрив частково редукований. Під шкірою відкладається товстий шар жиру. Більшість видів не має зовнішньої раковини вуха, але слух розвинений добре. Вушні отвори при пірнанні замикаються. Ніздрі відкриваються тільки на час вдиху і видиху. Ластоногі виходять на лід або сушу, в основному, в період розмноження та линьки. Дитинчата народжуються покритими густим хутром.
У фауні України трапляється (дуже рідко) тюлень-монах. Найбільші розміри серед ластоногих мають морські котики, поширені у північних морях Тихого океану.

Ряд Китоподібні. Ряд Китоподібні об’єднує плацентарних ссавців (кити, дельфіни), життя яких повністю пов’язане з водними середовищем. Форма тіла рибоподібна. Шкіра гола і майже позбавлена волосяного покриву (волосся у більшості видів збереглося тільки біля рота). Добре розвинений підшкірний жировий прошарок, товщина якого в деяких представників може перевищувати 50 см. Передні кінцівки перетворені в ласти, а задні відсутні (залишилися лише рудименти тазового пояса).

Велике значення у пересуванні китоподібних має шкірна складка на хвості, яка виконує функції хвостового плавця. Легені мають великий об’єм (до 14 тис. л у синього кита), що дає змогу тваринам тривалий час знаходитися під водою. У зв’язку з водним способом життя ніздрі зсунуті на тім’я; відкриваються лише при диханні (вдих — видих), решту часу закриті клапанами. Добре розвинені зір і слух. Кити народжують сформованих малят, що відразу можуть плавати за матір’ю. Відомо близько 90 видів китоподібних, з яких в Чорному морі зустрічаються дельфін-білобочка, морська свиня та афаліна чорноморська. У ряді Китоподібні виділяють зубатих і беззубих, або вусатих, китів. Зубаті кити (кашалоти, дельфіни, касатки) мають у роті великі одновершинні зуби. Вусаті кити (синій кит, сірий кит, горбатий кит) зубів не мають, а мають рогові пластини (180-400), які утворюють цідильний апарат, так званий китовий вус. Живляться вусаті кити планктоном, проціджуючи через «китовий вус» значну кількість води. 5 видів вусатих китів занесено до Міжнародної Червоної книги.

КОПИТНІ
➢ Всіх копитних тварин поділяють на парнокопитних і непарнокопитних.
➢ Вони мають такі загальні ознаки:
➢ пальці закінчуються копитами;
➢ парнокопитні мають добре розвинені ІІ і IV пальці;
➢ непарнокопиті мають добре розвинений ІІІ палець, через який проходить вісь ноги
➢ парнокопитні діляться на жуйних і нежуйних;
➢ в плечовому поясі відсутні ключиці;
➢ в непарнокопитних шлунок простий, а у жуйних парнокопитних складний;
➢ нежуйні мають досить масивне тіло;
➢ в нежуйних кінцівки короткі, не здатні до швидкого бігу;
➢ в нежуйних бічні пальці розвинені добре і досягають землі, а у жуйних немає;
➢ ікла великі, постійно наростають, корінні зуби з горбками;
➢ харчуються рослинною і тваринною їжею;
➢ у жуйних у верхній щелепі відсутні різці;
➢ на голові, на лобових кістках часто є роги;
➢ жуйні мають досить складний шлунок, пристосований до бродіння неперетравленої їжі і відрижка її в рот для подальшого пережовування
Будова шлунка жуйних тварин.

1. Сітка – має стільникові стінки, без залоз. Тут їжа підлягає механічній і хімічній обробці.
2. Книжка – частина, слизова оболонка якого має поздовжні складки, які утворюють вузькі камери, де їжа перетирається і перетворюється в рідку кашкоподібну масу.
3. Сичуг – залозиста частина шлунка.
   Шлях їжі у жуйних парнокопитних тварин: рот – рубець – сітка – рот – книга – сичуг – тонкий кишечник – товстий кишечник – пряма кишка.
   Парнокопитні і непарнокопиті є типовими представниками копитних ссавців, у яких, внаслідок здатності до швидкого бігу, редуковані ключиці. Спираються ці тварини на пальці, кількість яких зменшується від чотирьох до одного. Пальці ніг покриті роговим копитом, яке є похідним епідермісу шкіри.

Ряд Парнокопитні об’єднує великих і середньої величини травоїдних або всеїдних тварин, які мають парну кількість пальців на кінцівках (2 або 4, перший палець відсутній). В основному ведуть наземний спосіб життя, крім бегемота. Відомо більше 150 видів парнокопитних, яких за способом живлення та особливостями будови шлунка поділяють на жуйних і нежуйних. У жуйних парнокопитних (олені, козли, барани, бики, жирафи) різці є тільки на нижній щелепі, корінні зуби з широкою жувальною поверхнею. Шлунок складається з чотирьох відділів: рубця, сітки, книжки і сичуга. У ротовій порожнині їжа зволожується слиною і пережовується за допомогою корінних зубів, після чого надходить в рубця, де вона бродить під дією ферментів слини і симбіотичних бактерій. Далі їжа надходить в сітку, звідки вона відригується до ротової порожнини, в якій ще деякий час пережовується і знову зволожується слиною. Кашка, що утворилася через стравохід надходить до книжки, а потім – в сичуг, де її діє шлунковий сік.

Ряд мозоленогих часто відносять до парнокопитних. Це великі двопалі високоногі тварини заввишки до 2 м. Підошви ніг покриті мозолястими потовщеннями. Сімейство верблюжих включає 4 види в Монголії і Південній Америці. Верблюди і лами одомашнені і поширилися по всій Передній і Середній Азії, Північній Африці та гірським районам Південної Америки, дають м’ясо, шерсть і молоко, використовуються як тяглова сила. Верблюди досі є основою життя народів Сахари.

Ряд Непарнокопитні — великі тварини з непарним числом пальців на кінцівках. У більшості з них по одному розвиненому пальцеві; у тапірів на передніх ногах по 4 пальці, а на задніх — по 3). На пальцях є масивні копита. Шлунок у непарнокопитних однокамерний. Перетравлюванню їжі сприяють симбіотичні бактерії, які містяться у товстому відділі кишечнику. До непарно-копитних належать коні, осли, зебри, носороги та тапіри. Відомо 16 існуючих видів. З диких коней зберігся лише кінь Пржевальського (в Україні у заповіднику Асканія Нова). У Бадхизькому заповіднику (Туркменія) зберігся кулан, якого занесено до Міжнародної Червоної книги.

Ряд Примати. Загальні ознаки ряду. Примати — найбільш високорозвинені ссавці, до яких належить і людина (Homo sapiens — людина розумна). Ряд включає напівмавп і мавп, або вищих приматів (горили, гібони, орангутанги, павіани). Спільними ознаками приматів е п’ятипалі кінцівки хапального типу; великий палець кисті протистоїть іншим, що забезпечує різноманітність рухів кисті; на пальцях у більшості є нігті. Під час пересування спираються на всю стопу. Тіло вкрите волосяним покривом. Майже всі примати мають хвіст (у деяких видів він хватальний). Добре розвинений головний мозок, який у більшості видів із борознами і звивинами. Мозковий відділ черепа збільшений, щелепи вкорочені. Серед органів чуття краще розвинені органи слуху і зору. Поширені примати, головним чином, у тропічних і субтропічних областях Азії, Африки і Америки. Населяють здебільшого ліси, живуть найчастіше стадами або невеликими сімейними групами. Напівмавпи — примати дрібних та середніх розмірів (довгоп’яти, лемури, тупайї). За зовнішнім виглядом нагадують невеликих хижих звірків. Більшість видів має довгий пухнастий хвіст. Пальці часто вкриті кігтями, а не нігтями. Очні ямки широко розставлені. Поверхня півкуль гладенька або з невеликою кількістю борозен. Ведуть нічний або сутінковий спосіб життя. Відомо 52 сучасних види, поширених у тропіках Азії та Африки.
Мавпи, або вищі примати, відрізняються від напівмавп кращим розвитком головного мозку. Очні ямки спрямовані вперед, завдяки чому у них бінокулярний зір. Пальці мають не кігті, а нігті. Є також одна пара грудних сосків. Мавп поділяють на широконосих та вузьконосих. Широконосі мавпи (ігрунки, ревуни, павукоподібні мавпи) мають широку носову перегородку між носовими отворами та довгий цупкий хвіст. Поширені у Південній та Центральній Америці, де живуть на деревах. До вузьконосих мавп відносять мартишок, макак, павіанів та людиноподібних мавп (орангутангів, горил, шимпанзе, гібонів). Мартишки (зелена мартишка) здебільшого живуть у тропічних лісах Африки. Часто мають довгі вуса чи бороду. Макаки — напівдеревні, напівназемні мавпи. У них оголені морда і вушні раковини, розвинуті міміка і жести. Павіани — великі тварини з подовженою мордою. Зустрічаються в гірській місцевості Африки, ведуть наземний спосіб життя. Живуть великими стадами з чіткою ієрархією. Для людиноподібних мавп характерною ознакою є відсутність хвоста. Головний мозок розвинений добре, півкулі переднього мозку вкриті борознами та звивинами. У них широке оголене лице, невеликі вушні раковини, витягнуті губи, сильно розвинута міміка (особливо в шимпанзе). По землі ходять, спираючись на тильну сторону зігнутих пальців рук і на стопи ніг.
Живляться переважно рослинною їжею. На ніч будують з гілок гнізда (зазвичай, у розвилках середньої частини дерев).

Ряд Хоботні. Слон – найбільший сухопутний ссавець, що населяє Землю. Ця тварина живе на двох континентах: Африці і Азії. Між собою африканський і азіатський слони відрізняються формою вух, будовою тулуба, величиною і наявністю бивнів. Одна з характерних ознак африканських слонів – довгі вигнуті бивні, що зустрічаються у особин обох статей. У індійських вони фактично прямі, досить короткі, і носять їх виключно самці. Та й ті, часом, трапляються без бивнів. Вуха-це орган потовиділення, тому у африканців вони набагато більші.