• КЛАС ХРЯЩОВІ
• КЛАС КІСТКОВІ

Риби — група хребетних тварин, що у процесі еволюції сформувалась у водному середовищі і живе виключно в ньому. Риби населяють усі водойми — від струмків і невеликих ставків до океанів. Одні з них усе життя живуть у морях (тунець, тріска, палтус), інші — у прісних водоймах (річковий окунь, карась, харіус), деякі, так звані прохідні риби, — більшу частину життя живуть у морях, а розмножуються в ріках (осетри, кета, горбуша) або навпаки (річковий вугор). Більшість риб активно пересувається в товщі води. У них, як правило, обтічна форма тіла, шкіра покрита кістковою лускою, є плавці. Дихають зябрами. У світовій фауні налічується близько 25 тис. видів риб, з них в Україні — близько 200.

КЛАС КІСТКОВІ РИБИ

Зовнішня будова. Тіло риб здебільшого обтічної форми: загострена голова плавно переходить у тулуб, який закінчується звуженим хвостом. На голові містяться пара очей, пара ніздрів, ротовий отвір і зяброві кришки. На тулубі є парні (грудні та черевні) і непарні (спинний, хвостовий та анальний) плавці. За допомогою парних плавців риба здійснює плавний рух, піднімається і опускається в товщі води, повертає тіло, зберігає рівновагу. Непарні плавці надають тілу стійкості. Зовні тіло вкрите кістковою лускою, яка виконує захисну функцію. У шкірі є багато залоз, що виділяють слиз, який зменшує тертя риби об воду і сприяє швидкому руху, а також захищає її від збудників бактеріальних і грибкових хвороб.

 

 

 

 

Скелет складається зі скелета голови (черепа), хребта та скелета плавців. Череп захищає головний мозок; він нерухомо з’єднаний з передньою частиною хребта. Щелепи виникли із пари зябрових дуг. Хребет складається з хребців, в яких виділяють тіло і дуги. Верхні дуги хребців утворюють канал, всередині якого проходить спинний мозок. Нижні дуги тулубових хребців не змикаються, до них прикріплюються ребра. Нижні дуги хвостових хребців зливаються і утворюють канал, через який проходять кровоносні судини. Скелет плавців представлений кістковими променями. Парні плавці опираються на пояси кінцівок. Скелет захищає внутрішні органи і є опорою для розвиненої поперековопосмугованої мускулатури.

М’язи складаються з м’язових сегментів і краще розвинені на спинному боці й у хвостовому відділі. На відміну від хрящових риб, у кісткових розвинені м’язи, які здійснюють рух зябрових кришок. Травна система починається ротовим отвором. У більшості риб на щелепах і деяких кістках ротової порожнини містяться дрібні гострі зуби, які беруть участь у захопленні та утримуванні здобичі. Через глотку і короткий стравохід їжа потрапляє в шлунок, а далі — у кишечник, який закінчується анальним отвором. У риб добре розвинені печінка і підшлункова залоза; слинних залоз немає. Клоака відсутня.

Плавальний міхур характерний для більшості видів кісткових риб. Це — тонкостінний виріст кишки, заповнений сумішшю газів (киснем, азотом, вуглекислим газом). Змінюючи об’єм плавального міхура, риби змінюють свою питому вагу і регулюють глибину занурення (при збільшенні об’єму — піднімаються догори, а при зменшенні — опускаються нижче).

Органи дихання риб — зябра — містяться на чотирьох зябрових дугах. На зовнішньому боці зябрових дуг містяться зяброві пелюстки, пронизані густою сіткою капілярів, де відбувається газообмін. Дихає риба киснем, розчиненим у воді. На внутрішній поверхні зябрових дуг розташовані зяброві тичинки — своєрідний цідильний апарат, що запобігає потраплянню їжі у зябра.

Нервова система.

Добре розвинутий мозочок та середній мозок.

Розмноження і розвиток риб.

Статева система. Кісткові риби здебільшого роздільностатеві тварини. Органи розмноження самок — два довгастих яєчники, самців — два довгастих сім’яники. До початку розмноження в яєчниках розвиваються ікринки, у сім’яниках — рідина зі сперматозоїдами.

Нерест. Для розмноження риби переміщуються в місця, найбільш сприятливі для розвитку майбутнього потомства. Для більшості риб характерне зовнішнє запліднення. В обраних місцях самки відкладають ікру, а самці поливають її сім’яною рідиною. Процес відкладання рибами ікри з подальшим її заплідненням сім’яною рідиною самців називається нерестом, а переміщення риб до місць нересту — нерестовими міграціями. Риби деяких видів після нересту гинуть.

Розвиток риб відбувається з перетворенням. У заплідненій ікринці утворюється багатоклітинний зародок, який розвивається за рахунок жовтка, багатого на поживні речовини. Через кілька діб з ікринки виходить личинка, яка попервах живиться залишками жовтка, а згодом переходить до самостійного живлення. Личинка, як правило, спочатку живиться планктоном, а потім їжею, яку споживають дорослі риби. Личинку, схожу на дорослу рибу, але ще малу за розмірами, називають мальком.

Турбота про потомство у більшості риб виявляється в основному у виборі місць для відкладання ікри. У риб, що відкладають невелику кількість ікринок, самці роблять гнізда на дні водойми з кусочків водоростей (триголкова колючка) або з пухирців повітря (макроподи) і охороняють запліднену ікру і личинок, що вийшли з неї; самці африканської прісноводної риби тиляпії виношують ікру в ротоглотковій порожнині, в якій у разі небезпеки ховаються навіть мальки. Інстинкт «турботи» діє тільки доти, поки личинки безпомічні, а в батьків не виділяється травний сік.

У деяких риб, наприклад, у гуппі, мечоносців, запліднені ікринки затримуються в яйцепроводах самок, і тому личинки, що розвиваються з них, вийшовши у воду, здатні до самостійного життя.

 

Кистепері риби — давня група кісткових риб, представлена єдиним

сучасним реліктовим видом латимерією. Скелет у неї в основному хрящовий, є добре розвинута хорда. Парні плавці слугують не лише для плавання, але й для пересування по крутих схилах вулканічного дна. Плавальний міхур, подібно до легень дводишних риб, відходить від черевного боку передньої частини стравоходу, досить редукований і має вигляд трубки, що переходить в оточений жиром тяж. Виявлена латимерія (1938 р.) має велике значення для розуміння походження наземних хребетних тварин, оскільки викопні кистепері риби вважаються їхніми предками.

КЛАС ХРЯЩОВІ РИБИ: АКУЛИ ТА СКАТИ

 

Акули (Selachimorpha) — надряд хрящових риб, переважно пелагічних. Пелагі́чна зо́на або пелагіаль — зона моря або океану, що не межує з дном. Слово «пелагічна» походить від грец. πέλαγος або pélagos — «відкрите море».

 

 Слово «акула» походить від давньоісландського «hákall». Найдавніші представники існували близько 420 — 450 млн років тому. Дотепер відомо більше 450 видів акул: від глибоководної Etmopterus perryi, завдовжки лише 17 сантиметрів, до китової акули (Rhincodon typus) — найбільшої риби (її довжина досягає 20, іноді і більше метрів). Представники надряду широко розповсюджені в морях і океанах, від поверхні до глибини більше 2000 метрів. В основному мешкають в морській воді, але деякі види здатні жити також і в прісній. Більшість акул відносяться до так званих справжніх хижаків, але три види (китова, гігантська і великорота акули) — фільтратори, що живляться планктоном, кальмарами і дрібними рибами.

Зовнішній вигляд

Надряд акули об’єднує хрящових риб з обтічним видовженим тілом. За розмірами акули бувають від 20-30 см (так звані катранові та кунячі акули) до 20 м завдовжки та масою до 14-20 тонн. Такі велетні (велетенська та китова акули), проте, живляться тільки планктоном та дрібною рибою.

Тіло здебільшого торпедоподібне, спинних плавців 1—2, добре розвинений хвостовий плавець з більшою верхньою лопаттю. У самців черевні плавці видозмінені на парувальні органи — птеригоподії.

Рот на нижній стороні голови у вигляді поперечної щілини (рострум). В щелепах кілька рядів зубів. Втрачені зуби замінюються новими з глибше розміщеного ряду. З кожного боку голови відкривається 5, рідше 6—7 зябрових щілин. Зуби акул виникли з лусок.

Скелет акули помітно відрізняється від скелета костистих риб — в ньому немає кісток, і він повністю утворений з хрящових тканин. У скелеті виділяють такі відділи:

Парні кінцівки з поясами  — грудні і черевні плавці.

Непарні плавці — це, як правило, хвостовій, анальний і два спинних плавця.

По каналах хребців проходить хорда, пронизуючи весь хребетний стовп. Череп акул являє собою суцільну хрящову коробку, передній край його витягнутий у рострум, що підтримує рило. На бічних поверхнях розташовані очниці, що захищають око; між стінок очниць лежить головний мозок. Пояс передніх кінцівок має вигляд хрящової дуги, що лежить у товщі м’язової стінки позаду зябрового відділу, і ніяк не пов’язаний з осьовим скелетом. На бічній поверхні пояса є виріст, що є місцем приєднання скелета плавця. Пояс черевних плавців має вид хрящової пластини, яка лежить в мускулатурі черевної клітини перед клоакою. До бічної поверхні приєднується скелет черевного плавця, який складається з одного подовженого базального елемента з прикріпленим до нього рядом радіальних хрящів. У самців базальний елемент служить скелетною основою птеригоподіям — копулятивним виростам. Хоча акулячий скелет є хрящовим, хребці можуть бути суттєво мінералізуватися.

Шкіра. Плакоїдна луска, властива акулам, серед риб є найдавнішою в філогенетичному плані. Це ромбічні пластинки, які закінчуються шипами, що виступають зі шкіри назовні. Таку луску називають шкірними зубчиками. Зубчики побудовані з дентину та емалі, що входять також до складу зубів. Внутрішня частина зубчика складається з ​​дентину, утвореного клітинами коріуму, який заходить до сполучнотканинної основи луски. За складом дентин близький до кістки, але є щільнішим. Він складається з мікрокристалів твердого мінералу гідроксиапатиту в колагеновій матриці. Плакоїдна лусочка має порожнину, заповнену пухкою сполучною тканиною з кровоносними судинами і нервовими закінченнями. Поєднання форми, розташування і складу шкірних зубчиків відіграє чималу роль в обтічності тіла акули. Наприклад, яскраво виражені рельєфні виступи на цих зубчиках у білої акули створюють гідродинамічний ефект, який можна порівняти з аеродинамічним ефектом, що спостерігається при польоті м’ячика для гольфу. Наявність дрібних виступів і заглибин в результаті помітно зменшує турбулентність (запобігає появі завихрень). Акула мако, здиблюючи луску, здатна ще більше знижувати опір, що дозволяє їй розганятися до 80 км/год. Крім того, гідродинамічні властивості зубчиків дають ще один вельми корисний мисливцеві ефект — безшумність. На відміну від костистих риб, плавці яких породжують при русі турбулентність, яка створює звукові хвилі, рухи білої акули при переслідуванні здобичі залишаються практично нечутними для її жертви майже до самого моменту нападу.

Зуби і щелепи. Зуби більшості акул мають форму гострих конусів і сидять на хрящах верхньої та нижньої щелеп. Зуби регулярно змінюються в міру випадання або зношування за принципом конвеєра — їх заміна постійно підростає з внутрішньої сторони. За своєю будовою і походженням це видозміна плакоїдної луски. Залежно від раціону і способу життя зуби і щелепи дуже різняться в різних видів акул. Донні акули, здобич яких зазвичай захищена твердою оболонкою, мають плоскі зуби для її дробіння. Акулам, що полюють на швидку здобич, властиві дуже гострі зуби, пристосовані для легкого різання та розривання жертви. Акули, що харчуються планктоном, мають дуже дрібні зуби: розмір зубів китової та гігантської акул, найбільших риб світу, складає кілька міліметрів.

Дихання і кровообіг. Як і інші риби, акули отримують необхідну кількість кисню з води, пропускаючи її через зябра. Органами дихання є зяброві мішки, які внутрішніми зябровими отворами відкриваються в глотку, а зовнішніми — з боків голови на поверхню тіла.

Для акул характерна наявність п’яти-семи пар зябрових щілин (залежно від виду), розташованих перед грудними плавцями, без зябрових кришок! Як і у всіх хрящових риб, зяброві пелюстки не здатні виділяти продукти азотистого обміну і солі, таким чином, функція зябер обмежена газообміном.

Серце має дві камери — передсердя і шлуночок і розташовується в грудному відділі риби, біля голови. Воно рухає кров по зябровій артерії в судини, що розташовані в зябрах, а звідти, вже збагачена киснем, вона надходить в інші органи. У акул одне коло кровообігу, і в серці тільки венозна кров. Кров’яний тиск, підтримуваний акулячим серцем, недостатній для повноцінного постачання киснем її тіла. Через це акула повинна постійно допомагати своєму серцю м’язовими скороченнями (рухом), які стимулюють потік крові.

Травна система. Більшість акул — хижаки. Органом захоплення й утримання здобичі є щелепи. Вони наділені кількома рядами гострих зубів різноманітної форми. Якщо один зуб зламається, він замінюється іншим. За своєю природою зуби є збільшеними лусками. З ротової порожнини їжа потрапляє до глотки, яка має зяброві щілини. З глотки харчові частинки рухаються в короткий стравохід і далі в об’ємний шлунок. Тут їжа поволі (до 5 діб) перетравлюється. Далі йде кишечник (тонка, товста та пряма кишки), де відбуваються завершальні етапи травлення і процес всмоктування. Товста кишка має внутрішній виріст — спіральний клапан, що значно збільшує всмоктувальну поверхню. У просвіт кишки відкриваються протоки печінки та підшлункової залози. Неперетравлені залишки через пряму кишку потрапляють у клоаку та виводяться назовні.

Плавучість. На відміну від костистих риб, у акул немає плавального міхура. Замість цього компенсувати негативну плавучість їм допомагає величезна печінка та хрящовий скелет. Зменшення питомої ваги тіла досягається за рахунок накопичення в печінці гідрокарбонату сквалену з питомою вагою 0,86 г / см³, а також того, що щільність хряща приблизно вдвічі менша за щільність кістки. Для багатьох акул також характерне підвищення плавучості за рахунок обводнення скелета. Піщані акули (Odontaspididae) вирішують питання відсутності плавального міхура просто — вони створюють його подобу, набираючи повітря в шлунок. Частково його відсутність компенсується підйомною силою, що виникає при русі. Більшість видів акул змушені постійно рухатися для того, щоб підтримувати дихання, тому не можуть довго спати. Однак деякі види, такі як вусата акула-нянька, здатні прокачувати воду через зябра, що дозволяє їм відпочивати на дні.

Розмноження. Внутрішнє запліднення!

Відкладають великі яйця (від одного до 500), вкриті роговидною капсулою, або народжують водночас від 2 до 100 живих малят, завдовжки від 5 (у карликової акули) до 150 см (акула-лисиця).

• Яйцекладні-відкладають яйця у воду
• Яйцеживородні-яйце залишається в тілі самки до моменту виходу маленької акули
• Живородні-маля «приростає» до тіла матері та живиться за рахунок її поживних речовин, а не яйцевого жовтка

 

 

 

Ряд Скати (лат. Batoidea) – один з двох надотрядів пластичастозяброих хрящових риб. Містить п’ять загонів і п’ятнадцять родин. Для скатів характерно вельми «розплющене» тіло і великі грудні плавці, що зрослися з головою. Паща, ніздрі і п’ять пар зябер знаходяться на плоскій і, як правило, світлої нижній стороні. Хвіст бічеподібної форми. Більшість скатів живе в морській воді, однак існує і кілька прісноводних видів (моторо та ін) Верхня сторона в скатів пристосована за забарвленням до того чи іншого життєвому простору і може варіювати від ясно-пісочної до чорної. На верхній стороні розташовані очі і отвори, в які проникає вода для дихання – бризгальца (перша пара зябрових щілин). Більшість видів скатів веде придонний спосіб життя і харчується молюсками, раками і голкошкірими. Пелагічні види харчуються планктоном та дрібною рибою.

Скати (лат. Batoidea) – один з двох Надзагін пластіножаберних хрящових риб. Містить п’ять загонів і п’ятнадцять сімейств. Для скатів характерно вельми «розплющене» тіло і великі грудні плавці, що зрослися з головою. Паща, ніздрі і п’ять пар зябер знаходяться на плоскій і, як правило, світлої нижньому боці.

У скатів, як і у інших електричних риб, є органи, що виробляють електрику. Електричні органи являють собою парні симетричні структури, розташовані латерально, що складаються із зібраних в стовпчики електричних пластин. У скатів їхня вага сягає 25% маси риби, за зовнішнім виглядом вони нагадують бджолині стільники. Один орган складають приблизно 600 вертикально поставлених шестигранних призм. Кожна призма, що представляє собою своєрідну батарею, в свою чергу складається з 40 або менше електричних дисковидних пластинок, розділених драглистому сполучною тканиною. У скатів електричні органи розташовані в хвостовій частині тіла. Морські скати генерують розряди меншої напруги, але високої сили струму (40-60 В при силі струму 50-60

 

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ