РІДКА СПОЛУЧНА ТКАНИНА: КРОВ І ЛІМФА.
Кров і лімфа є тканинами, що формують внутрішнє середовище організму. Вони мають рідку консистенцію.
КРОВ складається з клітин (формені елементи крові) та міжклітинної речовини (плазма).
Основними функціями крові є транспортна, захисна та гомеостатична.
Плазма крові – це колоїдна система, яка містить від 90 до 93 % води і 7-10 % сухої речовини. Із сухої речовини близько 6,6-8,5 % складають білкові речовини, а 1,5-3,5 % – інші органічні та мінеральні сполуки. У плазмі містяться білки, жири, вуглеводи та інші органічні сполуки, а також кінцеві продукти обміну – сечовина, сечова кислота, креатинін та ін., які потрапляють у кров із тканин і з током крові транспортуються до нирок і частково – до шкіри. До білків плазми належать: альбуміни, глобуліни і фібриноген, склад і кількість яких у крові є постійними. Більшість білків плазми виробляють клітини печінки. Фібриноген займає особливе місце серед білків крові, оскільки він має здатність ставати нерозчинним у певних умовах і набувати при цьому волокнистої структури, переходячи у фібрин. Цей процес називається згортанням крові. У плазмі містяться і мінеральні речовини – натрій, калій, кальцій, магній, хлор, фосфор, йод, цинк та ін., які переважно є зв’язаними з білком або з іншими органічними сполуками.
Формені елементи крові. До формених елементів крові належать еритроцити, тромбоцити і лейкоцити. З них лише лейкоцити є справжніми клітинами. Еритроцити та тромбоцити – це неклітинні структури живої матерії.
1. ЕРИТРОЦИТИ– червоні кров’яні тільця – найбільш чисельні формені елементи крові. У людини вони являють собою постклітинні структури, що втратили в процесі розвитку ядро і майже всі органели. Молоді еритроцити називаються ретикулоцитами. Еритроцити утворюються у червоному кістковому мозку, період їхнього життя становить 100-120 діб. Вони утилізуються макрофагами селезінки і (в меншій мірі) печінки та червоного кісткового мозку.
Функції еритроцитів здійснюються в судинному руслі. До них належать:
1. Дихальна функція, яку забезпечує гемоглобін.
2. Транспортна функція – еритроцити адсорбують на поверхні плазмо леми ряд біологічно активних речовин (амінокислоти, імуноглобуліни, імунні комплекси, деякі ліки). У нормі більша частина (80 %) еритроцитів має форму двояковгнутого диска – дискоцити. Це визначає світліше забарвлення їх центральної частини, порівняно з периферійною. Під світловим мікроскопом у мазках крові еритроцити мають вигляд безструктурних округлих дисків, які забарвлюються оксифільно. Їх цитоплама містить гемоглобін – складний білок, побудований з білкової частини – глобіну та небілкової групи – гему, що містить залізо. Гемоглобін є пігментом, який надає крові червоного кольору. Середній діаметр еритроцита складає 7,1-7,9 мкм. У міру старіння еритроцитів їх розміри дещо зменшуються. Окремі еритроцити можуть мати діаметр 6 мкм і менше (мікроцити) і, навпаки, коли діаметр перевищує 8 мкм, еритроцити називаються макроцитами. Якщо кількість макро- і мікроцитів перевищує 25 %, це явище має назву анізоцитозу. Зустрічаються еритроцити нетипових форм (пойкілоцити): сферичної форми (сфероцити), з плоскою поверхнею (планоцити) та клітини з шипами (ехіноцити).
ВИДИ ГЕМОГЛОБІНУ:
НЕСТІЙКІ СПОЛУКИ, ФІЗІОЛОГІЧНІ:
- ЕРИТРОЦИТ + КИСЕНЬ= ОКСИГЕМОГЛОБІН
- ЕРИТРОЦИТ + ВУГЛЕКИСЛИЙ ГАЗ= КАРБОГЕМОГЛОБІН
СТІЙКІ СПОЛУКИ, ПАТОГЕННІ:
3. ЕРИТРОЦИТ + ЧАДНИЙ ГАЗ = КАРБОКСИГЕМОГЛОБІН
4. ЕРИТРОЦИТ + ПЕВНІ ОТРУЙНІ РЕЧОВИНИ = МЕТГЕМОГЛОБІН
ГІРСЬКА ХВОРОБА.
Гірська хвороба (горняшка, горнячка) — це хвороба, яка розвивається в процесі тривало перебування людини на великих висотах, що викликає кисневе голодування організму (гіпоксію). Горняшка є наслідком тривалого кисневого голодування. У міру підйому в гори в повітрі зменшується вміст кисню і поступово починається кисневе голодування організму (гіпоксія). На 4000 метрів вміст кисню в повітрі знижується майже на 50%, що провокує активний розвиток гіпоксії і гірської хвороби.
2. ТРОМБОЦИТИ (кров’яні пластинки) – без’ядерні дрібні тільця округлої, овальної, веретеноподібної форми. Це постклітинні структури, які утворились внаслідок фрагментації цитоплазми гігантських клітин кісткового мозку – мегакаріоцитів.
Це найменші формені елементи крові (2-3 мкм), які виконують функції як всередині судинного русла, так і поза ним. Тромбоцити беруть участь у згортанні крові (їх фермент тромбопластин перетворює фібриноген у фібрин), утворюють тромб при пошкодженні судини (пластинки розпадаються, навколо них виникають нитки фібрину). Тромбоцити зменшують проникність стінки судин, мають речовини, які звужують судини при їх пошкодженні.
Період життя тромбоцитів складає 5-8 днів. Завдяки властивості склеюватися, в мазках крові тромбоцити зустрічаються групами. Кожна пластинка (тромбоцит) оточена плазмолемою і включає в себе периферійну зону – гіаломер та центральну зону – грануломер, який має вигляд базофільних зерняток у центрі пластинки. Гіаломер є основою пластинки і забарвлюється слабооксифільно. У ньому містяться мікротрубочки, які допомагають тромбоциту підтримувати форму. Кров’яні пластинки мають випинання плазмолеми (вусики), якими вони зчіплюються одна з одною. Цей процес відбувається при згортанні крові.
ЗГОРТАННЯ КРОВІ
Зсідання крові– це складний ферментативний процес, під час якого розчинний білок плазми фібриноген перетворюється на нерозчинний білок фібрин. У процесі зсідання крові виділяють три основні етапи.
На першому етапі під дією травмуючого агента руйнуються тромбоцити і вивільняється фермент тромбопластин.
Під час другого етапу тромбопластин каталізує перетворення протромбіну (білка плазми крові) на тромбін. Протромбін – неактивний білок плазми крові, який утворюється в печінці (для його синтезу потрібен вітамін К). На тромбін він перетворюється лише за наявності в плазмі крові йонів Кальцію (Са2+).
На третьому етапі тромбін каталізує перетворення розчинйого білка фібриногену в нерозчинний у воді білок фібрин. Нитки фібрину густо переплітаються, утворюючи сітку. Між нитками затримуються клітини крові й щільно закривають рану. У нормі через 5-10 хв після пошкодження судини на поверхні рани внаслідок зсідання крові утворюється кров’яний згусток (тромб), який закупорює судину і припиняє кровотечу. Отже, для зсідання крові необхідна наявність у ній багатьох речовин: білків, вітамінів (зокрема, вітаміну К), солей Кальцію. Якщо якоїсь з них немає, кров не зсідається. Зсідання крові є важливою захисною реакцією, яка запобігає крововтратам.
3. ЛЕЙКОЦИТИ (білі кров’яні клітини) складає група морфологічно та функціонально різноманітних формених елементів, що циркулюють у крові й беруть участь у захисних реакціях організму. Всі лейкоцити є ядерними структурами сферичної форми. Живуть до 3 діб (є такі, що живуть декілька років). Ці клітини мають здатність активно рухатись, що відбувається за допомогою псевдоподій (виростів цитоплазми), при цьому їх форма може змінюватись. Лейкоцити відіграють важливу роль у захисті організму від мікроорганізмів і чужорідних тіл, що проникають у кров або тканини. Якщо чужорідне тіло має малі розміри, то лейкоцити фагоцитують його і перетравлюють, розщеплюючи своїми ферментами. Крім того, лейкоцити беруть участь в утворенні імунних тіл.
Класифікація лейкоцитів базується на ряді ознак, серед яких провідною є наявність у їх цитоплазмі специфічної зернистості. На основі цієї ознаки всі лейкоцити поділяють на гранулоцити та агранулоцити.
Гранулоцити (зернисті лейкоцити) характеризуються наявністю в їх цитоплазмі специфічних гранул, що мають різне забарвлення (базофільне, оксифільне). Це, в свою чергу, дозволяє поділити гранулоцити на базофільні, оксифільні (еозинофільні) і нейтрофільні. У гранулоцитах є й інший тип гранул – неспецифічні, або азурофільні (забарвлюються азуром і є лізосомами). Ядра гранулоцитів звичайно сегментовані, менш зрілі їх види, що циркулюють у крові, мають паличкоподібне або бобоподібне ядро.
Нейтрофіли (нейтрофільні гранулоцити) – найбільш поширений вид лейкоцитів. Вони потрапляють у кров із червоного кісткового мозку, циркулюють у ній 6-10 год, потім мігрують у тканини, де функціонують протягом 1-2 діб. Функції нейтрофілів полягають у знищенні мікроорганізмів і дрібних частинок, їх фагоцитозі і перетравленні. Вони здатні активно рухатись і мігрувати у вогнище запалення. Тому І.І. Мечніков назвав нейтрофіли мікрофагами. Цитоплазматичні гранули нейтрофілів поділяють на первинні і вторинні.
Базофіли (базофільні гранулоцити) – найменш чисельні серед лейкоцитів. Вони потрапляють у кров з червоного кісткового мозку, циркулюють у ній від 6 год до 1 доби, після чого мігрують у тканини. Базофіли менш рухливі порівняно з нейтрофілами, вони майже не здатні до фагоцитозу. Функція базофільних гранулоцитів полягає у синтезі та секреції біологічно активних речовин, таких як гепарин та гістамін, завдяки цьому вони беруть участь у регуляції процесу згортання крові та в алергічних реакціях.
Еозинофіли (еозинофільні гранулоцити) містяться в крові у невеликій кількості, утворюються у червоному кістковому мозку, звідки потрапляють у кров, циркулюють у ній 3-8 год. Після цього вони покидають кровоносне русло і розміщуються в тканинах (переважно в шкірі, слизових оболонках дихального, травного і статевого трактів), де функціонують. Еозинофіли відрізняються від нейтрофілів дещо меншою рухливістю і слабшою фагоцитарною активністю, разом з тим вони беруть участь у захисних реакціях організму на сторонній білок, алергічних реакціях, у знешкодженні паразитів (гельмінти і найпростіші).
Агранулоцити (незернисті лейкоцити) не містять у цитоплазмі гранул, лише окремі клітини мають неспецифічні (азурофільні) гранули, а специфічні гранули відсутні. Їх ядро має звичайно округлу або бобоподібну форму. До
агранулоцитів належать моноцити і лімфоцити.
Моноцити – найбільші серед лейкоцитів клітини, округлої форми. Вони утворюються у червоному кістковому мозку, звідки потрапляють у кров, де знаходяться від 36 год до 3-4 діб і є ще незрілими клітинами. У тканинах під впливом мікрооточення і стимулюючих факторів моноцити перетворюються у різноманітні види макрофагів. Тому моноцити належать до макрофагічної системи організму. Функції моноцитів у значній мірі пов’язані з їх перетворенням у макрофаги після міграції із судин у тканини, хоча частково вони можуть реалізуватися і самими моноцитами ще до цього перетворення. До них належать:
1. Захист і внутрішньоклітинне перетравлення різних загиблих клітин, клітин, що старіють, постклітинних структур (в тому числі формених елементів крові), а також їх фрагментів.
2. Забезпечення реакцій неспецифічного захисту організму проти мікробів, пухлинних і заражених вірусами клітин
3. Участь у специфічних (імунних) захисних реакціях.
Лімфоцити – один із основних видів лейкоцитів. Вони зустрічаються не лише у крові, їх особливо багато в лімфі. Джерелом розвитку лімфоцитів є червоний кістковий мозок і лімфоїдні органи, із яких вони потрапляють у кров і лімфу. Тривалість життя різних субпопуляцій лімфоцитів суттєво відрізняється і може бути від декількох годин до багатьох років.
Функції лімфоцитів:
1. Забезпечення реакцій імунітету – специфічного захисту від чужорідних і змінених власних антигенів. Лімфоцити є головними клітинами імунної системи.
Залежно від виду імунних реакцій розрізняють Т-лімфоцити та В-лімфоцити. Т-лімфоцити утворюються в тимусі і можуть у лімфовузлах та селезінці диференціюватися у Т-кілери (клітини-вбивці), які беруть участь в клітинному імунітеті – знищують генетично чужорідні клітини (трансплантовані, пухлинні); Т-хелпери і Т-супресори, які беруть участь у регуляції гуморального імунітету; В-лімфоцити можуть трансформуватися у клітини пам’яті, які зберігають інформацію про антиген. В-лімфоцити забезпечують гуморальний імунітет, здатні перетворюватись в ефекторні клітини – плазмоцити.
ГРУПИ КРОВІ
Гру́па кро́ві — це класифікація крові за наявністю або відсутністю певних успадковуваних антигенів на поверхні еритроцитів. Такими антигенами можуть бути білки, вуглеводи, глікопротеїни або гліколіпіди, в залежності від системи груп крові. У людини відомо близько тридцяти систем груп крові, серед яких найважливішими є система ABO та ситсема Rh. У разі переливання крові, тільки несумісність за цими двома системами, може становити серйозну загрозу для здоров’я. За системою AB0 є два основні білки еритроцитів (гемаглютиногени), позначаються літерами А і В (латинський алфавіт), та два додаткові білки плазми (гемаглютиніни)- Альфа та Бета (грецький алфавіт). Відсутність гемаглютиногенів позначають цифрою “0”. За їхньою наявністю чи відсутністю визначають чотири групи крові:
без аглютиногенів та з обома аглютинінами — (0) відома також як І
тільки з аглютиногенами А та з аглютиніном бета — (А) відома також як ІІ
тільки з аглютиногенами В та з аглютиніном альфа — (В) відома також як ІІІ
з обома аглютиногенами та без аглютинінів — (АВ) відома також як IV
Три групи крові було відкрито Ландштайнером та Янським в 1900 році, а за два роки була відкрита й четверта (1901—1907 рр.). Саме Ландштайнер ввів позначення 0, А, В (AB0). Звична жителям колишнього СРСР номенклатура за номерами (І-IV) — це позначення груп крові за Янським. Цей чеський вчений відкрив їх незалежно від Ландштайнера (згідно з історичними джерелами, наукова стаття Янського про визначення трьох типів крові у людини була опублікована на 4 місяці раніше за подібну статтю Ландштайнера).
Для жителів України найросповсюдженішою є ІІ група крові.
Кожна з цих груп може містити або не містити ще один білок еритроцитів — резус-фактор(Rh).
Вірне визначення групи крові та резус-фактора життєво важливе для людини при переливанні крові (гемотрансфузії), тому що несумісність крові донора і реципієнта за групою чи резус-фактором може призвести до аглютинації, гемолізу еритроцитів і/чи згортання крові з можливістю смерті пацієнта — гемотрансфузійний шок.
Успадкування груп крові
Перша, друга, третя групи крові успадковуються як домінантно-рецесивні. Четверта група успадковується за принципом кодомінування, коли аглютиногени А та В не домінують один над одним, а разом утворюють нову ознаку.
Винятком може виступати так званий «Бомбейський феномен», при якому на наслідування груп крові впливають окрім відомих алелей А,В,0 ще неалельні гени (hh), що знаходяться в рецесивному стані.
Бомбейський феномен (Oh), є прикладом неалельної взаємодії (рецесивний епістаз) гену h з генами, що відповідають за синтез аглютинінів на поверхні еритроцитів. Вперше був виявлений доктором Впервые Бхенде (Y.M.Bhende) у 1952 році у індійському місті Бомбей.
У людей, у яких даний ген знаходиться в стані рецессивної гомозиготи hh, на мембрані еритроцитів не синтезуються агглютіногени. Відповідно на таких еритроцитах не утворюються аглютиноген A і B, оскільки епістатичний ген пригнічує цей синтез. Фенотипово їх кров першої групи. Це призводить до того, що носії даного типу крові є універсальними донорами – їх кров може переливатися будь-якій людині, якій вона потрібна (природно, з урахуванням резус-фактора), але в той же час, їм самим може переливатися виключно кров людей з таким же «феноменом». У людей з такою групою виробляються антитіла на антигени А, В, Н.
Групи крові за системою MN
Є, наприклад, ген, що контролює білки М і N групи крові. Один аллель цього гена приводить до формування М, інший до N. Жоден з них не є домінантним по відношенню до іншого. Якщо ви маєте два гени М, ви маєте групу крові М. Якщо ви маєте два гени N, ви маєте групу крові N. Якщо ви маєте і той і інший ген, ви маєте групу крові MN (групи крові М і N не істотні при переливанні крові)
Групи крові М і N не мають ніякого зв’язку з групами крові А, В, і 0. Людина може мати групу крові М, N або MN, незалежно від того, чи має він також групу крові А, В, 0 або АВ.
Припустимо тоді, що обоє батьків мають групу крові 0 і так же, зрозуміло, все їх діти. У них є тільки гени О. Але припустімо, що обоє батьків мають також групу крові М і так же все їхні діти, крім одного. Він має групу крові MN. Цей N-ген повинен був звідкись взятися. Висновок: один або обидва з передбачуваних батьків не є такими.
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ
1. Як довго живуть еритроцити?
Як довго живуть тромбоцити?
3. Скільки живуть лейкоцити?
4. Де розпадаються еритроцити?
5. Де гинуть лейкоцити?
6. Ядро відсутнє:
Please select 2 correct answers