Травлення – складний фізіологічний процес, під час якого їжа, що потрапила в травний канал, підлягає механічним і хімічним перетворенням, а поживні речовини, які в ній містяться, після деполімеризації всмоктуються в кров і лімфу

Поживні речовини – білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вода і вітаміни, що входять до складу їжі, необхідні для життєдіяльності організму.

У результаті ферментативного розщеплення білків утворюються амінокислоти, жирів – жирні кислоти, гліцерин і моногліцериди, вуглеводів – моносахариди.

ФЕРМЕНТИ-БІОЛОГІЧНО АКТИВНІ БІЛКОВІ КОМПОНЕНТИ, ЧАСТО МІСТЯТЬ В СОБІ НЕБІЛКОВУ ЧАСТИНУ-КОФЕРМЕНТ, ЯКИМ ВИСТУПАЮТЬ ВІТАМІНИ

ПЕПСИН (ШЛУНОК) ТРИПСИН (ПІДШЛУНКОВА)—РОЗЩЕПЛЮЮТЬ БІЛКИ ДО АМІНОКИСЛОТ

АМІЛАЗА (ПІДШЛУНКОВА), ПТІАЛІН (АМІЛАЗА СЛИНИ)—ВУГЛЕВОДИ ДО ГЛЮКОЗИ

ЛІПАЗА (ШЛУНОК) КАТАЛІЗУЄ—ЕМУЛЬГОВАНИЙ ЖИР МОЛОКА ДО ГЛІЦИРИНУ ТА ЖИРНИХ КИСЛОТ;

ФЕРМЕНТИ АКТИВІЗУЮТЬ:

• Соляна кислота
• жовч
• магній

РОТОВА ПОРОЖНИНА

• Ротова порожнина – cavitas oris
• (Грец. Stoma – рот, звідси стоматологія), є початковим відділом травного тракту, де здійснюється:
• Аналіз смакових властивостей речовин і поділ їх на харчові і відкидаємо
• Захист травного тракту від попадання неякісних харчових речовин і екзогенної мікрофлори
• Подрібнення
• Змочування слиною їжі, початковий гідроліз вуглеводів
• Формування харчової грудки

БУДОВА ЗУБА

СЛИННІ ЗАЛОЗИ. У слизовій оболонці порожнини рота є дрібні слинні залози, які отримали назву за місцем їх розташування. Розрізняють губні, щічні, піднебінні і язикові залози. Крім цього, в порожнину рота відкриваються протоки трьох пар великих слинних залоз: привушної, піднижньощелепної і під’язикової.

Муцин (СЛИЗ)відіграє роль при ковтанні їжі: завдяки муцину харчова грудка стає слизькою і легко проходить через стравохід.

ФЕРМЕНТИ СЛИНИ-амілаза і мальтаза, птіалін. Амілаза в слабколужному середовищі слини розщеплює крохмаль (полісахарид) до мальтози (дисахариду). Мальтаза розщеплює мальтозу до глюкози. Харчова грудка знаходиться в ротовій порожнині всього 15-18 с. За такий короткий проміжок часу ферменти не встигають розщепити крохмаль. Їх дія продовжується при надходженні харчової грудки в шлунок, яка знаходиться в ньому до того моменту, поки не просякне кислим вмістом шлунка (20-30 хв). Слина, що виділяється привушними залозами, серозна, тобто в ній немає муцину. Під’язикова залоза секретує слизову слину, а підщелепна має змішаний секрет. Кількість і якість слини, що виділилась, залежить від характеру їжі. Чим сухіша їжа, тим більше слини секретується. Наприклад, більше слини виділяється при споживанні сухарів, ніж хліба. Найменше виділяється слини при споживанні рідких продуктів (молоко і ін.). Інтенсивне слиновиділення спостерігається при потраплянні в рот неїстівних несприйнятних речовин, наприклад, кислоти. За добу у людини виділяється 600-800 мл слини. У людей, на відміну від тварин, слиновиділення відбувається безперервно, а не лише при вживанні їжі. Це пояснюється актом мови, при “сухій” ротовій порожнині він ускладнюється. Слина містить бактерицидну речовину лізоцим.

Слиновиділення починається умовнорефлекторно, тобто при дії умовних подразників (вигляд їжі, розмова або навіть думка про їжу) ще до потрапляння їжі в рот. Рефлекторна дуга умовного рефлексу замикається в корі великих півкуль. Із моменту потрапляння їжі в рот починається безумовно-рефлекторна регуляція.

Глотка (pharynx) – це частина травного каналу, який з’єднує порожнину рота із стравоходом, а також частина дихальної трубки, що з’єднує порожнину рота з гортанню. У порожнині глотки відбувається перехрест травного і дихального шляхів.

Стравохід (oesophagus) – це вузька довга трубка, довжиною 25 см, яка з’єднує глотку зі шлунком. Він починається на рівні VI-VII шийних хребців і закінчується в черевній порожнині на рівні ХІ грудного хребця. В стравоході розрізняють, таким чином, шийний, грудний та черевний відділи.

ШЛУНОК

ШЛУНОК (ventriculus, gaster) – розширена частина травного каналу.

Стінка шлунка має такі шари: слизова оболонка, підслизова, м’язова і серозна оболонки.

ЗАЛОЗИ ШЛУНКА

Розрізняють три види залоз шлунка:

• Головні (власні) виділяють травні ферменти
• Обкладові (пілоричні) – соляну кислоту
• Додаткові (кардіальні) – слиз. 

ТРАВЛЕННЯ В ШЛУНКУ

Травними функціями шлунка є депонування їжі, її механічна і хімічна обробка, порційна евакуація харчового хімусу в кишечник. Харчовий хімус знаходиться в шлунку протягом декількох годин. За цей час він набухає, розріджується, гідролізується ферментами слини (всередині харчової грудки) і шлункового соку.

Їжа в шлунку знаходиться від 4 до 8 годин. При чому білкова їжа в шлунку затримується довше, ніж вуглеводна. Це пов’язано з тим, що в шлунку вуглеводи НЕ піддаються ферментативній обробці, починається їх розщеплення в ротовій порожнині під впливом птіаліну, а прожується в тонкому кишечнику. Але від моменту потрапляння до ротової порожнини вуглеводи перетравлюються складніше та довше за білки.

ТОМУ, У ТВАРИН, ЯКІ ЖИВЛЯТЬСЯ РОСЛИННОЮ ЇЖЕЮ, КИШЕЧНИК ДОВШИЙ, НІЖ У ТИХ, ХТО ЖИВИТЬСЯ ТВАРИННОЮ. Наприклад, кишечник пуголовка жаби, довший, ніж кишечник дорослої жаби. Тому що, пуголовок живиться рослинною їжею, а доросла жаба – тваринною.

Їжа, яка піддалася обробці шлунковим соком, називається хімусом.

В шлунку можуть всмоктуватися:

• отрути
• ліки
• алкоголь

ФЕРМЕНТИ ШЛУНКУ: ПЕПСИН-РОЗЩЕПЛЮЄ БІЛКИ, ЛІПАЗА-ЕМУЛЬГОВАНІ ЖИРИ МОЛОКА.

ЩО СПРИЯЄ ЕВАКУАЦІЇ КИСЛОГО ВМІСТУ ШЛУНКУ У ДВАНАДЦЯТИПАЛУ КИШКУ?

Перехід харчової кашки зі шлунка в дванадцятипалу кишку відбувається не безперервно, а порціями, при рефлекторному розслабленні пілоричного сфінктера. Внаслідок того, що в шлунку є кисле середовище, при його скороченні кислий хімус підходить до пілоруса, в цій частині шлунку середовище лужне, і подразнює рецептори слизової. Збудження йде в центральну нервову систему і звідти – до пілоричного сфінктера, який при цьому відкривається: таким чином порція кислого хімусу потрапляє у лужне середовище дванадцятипалої кишки. Перехід хімусу відбувається доти, поки реакція в дванадцятипалій кишці не стане кислою. Це так звана хеморецепція. Кислота подразнює рецептори слизової кишки і сфінктер рефлекторно закривається. Він залишається закритим до того часу, поки реакція в кишці не стане знову лужною завдяки її нейтралізації жовчю та кишковим соком. Тоді сфінктер знову відкривається і пропускає чергову порцію хімусу з шлунка. Цей рефлекторний акт називається пілоричним затульним рефлексом. Зміна рН в кишечнику знову на лужне також необхідне для того, що б стимулювати роботу ферментів кишечника та дванадцятипалої кишки, які в кислому середовищі не працюють.

Шлунковий сік виділяється рефлекторно. Слиновидільний рефлекс викликається роздратуванням їжею рецепторів ротової порожнини і шлунка. Імпульси від рецепторів проводяться в довгастий мозок. Від довгастого мозку імпульси по блукаючому нерву направляються до залоз шлунка, викликаючи відділення жулудочного соку. Шлунковий сік виділяється і при вигляді і запаху їжі. І. П. Павлов називав сік, що виділився при вигляді їжі запальним – апетитним.

Мозок реагує на розтягнення шлунку, “нерозуміючи”, що саме у ньому знаходиться. Тобто центр голоду гальмується розтягненням стінок шлунка, але сигнал про це надходить через 15-20 хвилин, тому вставати за-за столу слід із почуттям голоду.

 

 

ТРАВЛЕННЯ В ТОНКОМУ КИШЕЧНИКУ

Дванадцятипала кишка (duodenum) – це початковий відділ тонкої кишки, який підковоподібно огинає головку підшлункової залози.

Травлення у дванадцятипалій кишці забезпечується

• жовчю, що емульгує жири та олужнює середовище дванадцятипалої кишки після потрапляння кислого вмісту шлунку;
• ферментами підшлункової залози;
• ферментами кишкового соку

Харчовий хімус у дванадцятипалій кишці перетравлюється під дією травних соків підшлункової залози, а також жовчі. В результаті білки, жири і вуглеводи підлягають розщепленню до речовин, які надалі можуть всмоктуватися в кров і лімфу.

Підшлунковий сік – безколірна рідина, має лужну реакцію і містить ферменти, які розщеплюють білки, жири і вуглеводи. Лужна реакція створюється гідрокарбонатами.

Печінка (hepar) – це залозистий орган масою близько 1500 г, який має наступні функції:

1) травну (виробляє жовч);

2) бар’єрну (нейтралізує отруйні продукти білкового обміну);

3) фагоцитарну (знешкодження непотрібних для організму
речовин, які всмоктуються в кишечнику);

4) обмінну (вуглеводи, що всмоктуються в кишечнику, в печінці перетворюються в глікоген, створюючи ―депо глікогену);

5) кровотворну (в ембріональному періоді виробляє еритроцити).

6) Знешкодження токсинів, синтез алкогольдегідрагінази-ферсенту, що нейтралізує алкоголь.

Таким чином, печінка є одночасно органом травлення, кровообігу, усіх видів обміну речовин, деякі автори вказують на її гормональну функцію. Печінка розташована у верхньому відділі черевної порожнини: в основному в правому підребер’ї, в надчеревній ділянці і незначна її частина –в лівому підребер’ї. У новонароджених печінка займає більшу частину черевної порожнини.

Печінка складається з двох частин: правої – більшої і лівої меншої. За сучасною сегментарною схемою, запропонованою Клодом Куіно (1957), печінка поділяється на вісім сегментів, що утворюють праву і ліву частки. Сегмент печінки являє собою пірамідальну ділянку печінкової паренхіми, що має досить відокремленими
іннервацією і відтоком жовчі. Структурно-функціональною одиницею печінки, згідно з класичними уявленнями, є печінкова часточка.

Особливістю кровопостачання печінки є те, що вона отримує кров з двох великих судин, які входять у її ворота. Це ворітна вена та печінкова артерія. Ворітна вена збирає кров від усіх непарних органів черевної порожнини і приносить у печінку речовини, що всмокталися в кишках, і є необхідними для її життєдіяльності. Печінкова артерія несе від аорти кров, багату на кисень.
Крім того, у судинах печінки може депонуватися велика маса крові. Печінкові клітини – гепатоцити – становлять 60 %усіх клітинних елементів печінки і беруть участь у реалізації майже всіх її фунцій..

При захворюваннях, пов’язаних із пошкодженням і загибеллю частини печінкових клітин, жовч надходить у кровоносні капіляри, розноситься кров’ю по всьому організму і забарвлює його тканини у жовтий колір – виникає жовтяниця.

ЖОВЧ. Через загальну жовчну протоку жовч, що виробляється печінкою, надходить у дванадцятипалу кишку.

Жовч є природнім емульгатором жирів (емульгація-подрібнення). Жовч синтезується печінкою із білірубіну (продукт розпаду гемоглобіну), жовчних кислот, холестеролу. Без емульгації жири не ферментуються. Виключення становлять емульговані від природи жири молока.

Жовч, маючи лужну реакцію, нейтралізує кислий хімус, що надходить зі шлунка. В складі жовчі з організму
виводяться через шлунково-кишковий тракт холестерин, жовчні пігменти. Утворення жовчі відбувається постійно в клітинах печінки. Секреція жовчі посилюється під впливом жовчних кислот. Жовчні кислоти, всмоктавшись у кров, потрапляють знову в печінку і стимулюють утворення нових порцій жовчі. Такі гормони, як секретин і холецистокінін- панкреазимін посилюють утворення жовчі.

Процес травлення в тонкому кишечнику складається з трьох послідовних етапів:

• порожнинне травлення
• пристінкове (мембранне) травлення
• всмоктування

Під час порожнинного травлення розщеплення поживних речовин відбувається під впливом травних соків у порожнині кишки. Завдяки скороченням стінки кишки її вміст інтенсивно перемішується, що полегшує процес перетравлення їжі.

У процесі пристінкового (мембранного) травлення завдяки активній дії молекул ферментів, які містяться у клітинній оболонці (мембрані), перетравлюються найдрібніші харчові частки, які потрапили між ворсинками слизової оболонки кишки. У тонкій кишці під впливом кишкового соку відбувається остаточний гідроліз
усіх харчових речовин до стадії мономерів і всмоктування їх в кров і лімфу.

ВСМОКТУВАННЯ У ТОНКОМУ КИШЕЧНИКУ

Всмоктування — це процес надходження різних сполук через шар клітин-ворсинок у кров та лімфу, в результаті чого організм отримує всі необхідні йомуречовини.

Найінтенсивніше всмоктування відбувається в порожнистій кишці.
Завдяки тому, що у кожній кишковій ворсинці знаходяться дрібні артерії, які розгалужуються на капіляри, поживні речовин у процесі всмоктування легкопроникають у рідке середовище організму. Ворсинка є структурною основою всмоктування. На мембранах мікроворсинок відбувається кінцевий гідроліз речовин – мембранне травлення.

Глюкоза і розщеплені до амінокислот білки всмоктуються у кров безпосередньо. Кров, у якій містяться глюкоза та амінокислоти, направляється до печінки, тут відбувається відкладення вуглеводів. Жирні кислоти та гліцерин — продукт переробки жирів під впливом жовчі — всмоктуються спочатку в лімфу, а відтак надходять до кровоносної системи.

Більша частина жиру відкладається в жирових депо, звідки використовується для енергетичних і пластичних цілей. У тонкій кишці в цілому завершуються процеси перетравлення їжі та всмоктування поживних речовин. Винятком є рослинна клітковина, неповне розщеплення якої відбувається в товстій кишці.

ТОВСТИЙ КИШЕЧНИК

Товстий кишечник має три відділи:

• Сліпа кишка, включає апендикс, черевоподібний відросток.
• Ободова кишка поділяється на висхідну, поперекову,
  нисхідну та сигмовидну
• Пряма кишка

Залози товстої кишки виділяють сік, який частково розщеплює рослинну клітковину і руйнує продукти перетравлення,
що не всмокталися через ворсинки. Завдяки інтенсивному всмоктуванню води в товстій кишці харчова кашка в міру її
просування поступово перетворюється у щільні калові маси, які з товстої кишки потрапляють до прямої. Випорожнення
прямої кишки (дефекація) — складний рефлекторний акт, якому сприяє скорочення діафрагми і м’язів стінок живота.
Центр цього рефлексу знаходиться у крижовому відділі спинного мозку; його діяльність регулюється головним мозком.
Отже,у ротовій порожнині всмоктуються лікарські форми (валідол, нітрогліцерин), в шлунку – алкоголь, отрути, ліки, в тонкій кишці – поживні речовини в кров та лімфу, товстій кишці – вода і закінчується всмоктування невеликої кількості продуктів гідролізу білків, жирів, вуглеводів, які не всмоктались в тонкій кишці. Стінки тонких кишок спеціально пристосовані для всмоктування. Завдяки наявності в стінці кишечника складок, ворсинок і мікроворсинок загальна поверхня, на якій відбувається всмоктування, складає 200 м2.

ХВОРОБИ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

ГАСТРИТ-забалення слизової шлунку

СТОМАТИТ-запалення слизової рота

КАРІЄС-порушення цілістності емалі під впливом бактерії

ХОЛЕЦИСТИТ-запалення жовчного міхура

САЛЬМОНЕЛЬОЗ-інфекційне захворювання, викликане бактерією сальмонелою

ДИЗЕНТЕРІЯ-інфекційне захворювання, викликане дизентерійною паличкою

ЦИРРОЗ-захворювання печінки, при якому паренхімна тканина замінюється сполучною, печінка не здатна виконувати свої функції

ТЕСТИ ДЛЯ КОНТРОЛЮ